Але ще є ми, ті хто своїми руками ліквідували цю загрозу всьому живому на
Землі.
Є ще чиновники від МАГАТЕ, які не тільки прикрили брехню Радянського
Союзу, яка дозволила кинути нас до ядерного пекла без всякого захисту, і, як
мені вбачається, спонукала Кремль до цього самогубства.
Просте питання, яке не дає мені спокою вже багато років – навіщо я пожертвував
своїм життям, здоров’ям, майбутнім моєї родини?
Раніше мені здавалося, що я захищав людство, бо була реальна загроза
усьому світу, і якби я не пожертвував своїм життям, долею своєї родини, то
цього майбутнього не було б ні в нікого, ні в мене, ні в інших.
Мені здавалось, що в квітні 1986 року я пішов до ядерного пекла за всіх,
і всі це розуміють і якщо я помру чи стану калікою, то ні мені, ні моїй родині
не дадуть пропасти. Але останні роки свідчать, що ні я, а ні моя жертва нікому
не потрібні – більше того, нібито вшановуючи моє самопожертвування, в мене
відібрали навіть те, на що я мав всі законні права з огляду навіть на закони
Радянського Союзу.
Здавалося б, що є складного в тому, що держава повинна компенсувати мені
втрату працездатності – я здорова, сильна людина в квітні 1986 року пішов до
ядерного пекла, яке було штучно створене самою ж державою, і мені якось байдуже,
чи то Дятлов з Брюхановим – «самоделкіни» з ЧАЕС, чи то Александров з Горбачовим
винні в підриві реактору на ЧАЕС.
Я цю катастрофу ліквідував голими руками, з тисячами таких же як я
побратимів. І всі ми, хто вижив, стали каліками, втратили можливість заробляти
собі на життя. Держава просто зобов’язана компенсувати нам, нашим родинам
втрачене з вини держави майбутнє.
Здавалося б, прийняли Закон Української РСР № 796-ХІІ «Про статус і
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи». Якийсь корявий закон, який дозволив державі практично нічого нам не
платити більше двадцяти років, поки ми через суди не відсудили собі хоч щось,
якісь крихти з того, що ми б мали отримувати в європейській державі, на
території якої діють Закони.
І тут судді Конституційного Суду України в 2011 році прийняли рішення, що
моя пенсія є соціальною виплатою, і держава може не виконувати рішення своїх
судів і не платити мені нічого.
Здавалося б, як може компенсація втрати працездатності бути соціальною
виплатою? Я на протязі останніх років не можу отримати відповідь від Кабінету
Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду
України на дуже просте питання – коли я йшов на ліквідацію аварії на ЧАЕС,
держава гарантувала мені виплати за можливу втрату працездатності, так чому у
мене в 2011 році бандити в суддівських мантіях з Конституційного Суду України
забрали ці гроші, обрікаючи на смерть через відсутність ліків, відсутність
коштів на життя.
І ось, врешті-решт, результат – 15.09.2014 року Міністерство соціальної
політики надало відповідь за підписом С. Подорожного на колективне звернення учасників
акції чорнобильців під Кабінетом Міністрів України особисто до Міністра
Соціальної політики України Денісової Л. Л. (оригінал на 2-х сторінках публікується),
цитата:
Таким чином держава визнала, що взагалі не сплачувала належні нам кошти
за втрату працездатності… (далі буде)
Учасник ліквідації
аварії на Чорнобильській АЕС
(квітень - травень 1986 року)
Віктор Гайдак
Комментариев нет:
Отправить комментарий