Що ми залишимо своїм нащадкам?

«24 липня 2014 року відбулась 15 позачергова виборна конференція ВГОЇ «Союз Чорнобиль України». Для участі в ній обрано 98 делегатів від усіх обласних організацій, прибуло 85. В результаті відкритого альтернативного голосування (54 - за), президентом  ВГОЇ «Союз Чорнобиль України» обрано Березіна В.О.» - повідомлення на сайті  ВГОЇ «Союз Чорнобиль України».

Ось ми пройшли ще один наріжний камінь на нашому життєвому шляху. Змінився кормчий ВГОІ «Союз Чорнобиль України» - 54 керівники обласних організацій, функціонерів СЧУ підтвердили свою лояльність до керівництва Кабінету Міністрів України, підтвердили, що все у нас добре і не існує ніяких критичних проблем – ця більшість навіть не дала змоги висловитися іншим 31, кому прийшлося покинути цю «позачергову виборчу конференцію» або не голосувати «За». Питання навіть не в тому, що агресивна більшість, очікуючи  післяконференційного фуршету, готова була порвати всякого, хто насмілився б заважати їм жити по їхнім так званим «традиціям», а не по Закону, Статуту Організації …

Що можна сказати – так, покійний президент роздав багато чого своєму оточенню, тут і матеріальна допомога і державні відзнаки…

На сьогодні Закон № 796 – ХІІ практично ідеально захищає «станційників», «середньомашівців», партійних та профспілкових діячів на попелищі ЧАЕС…

Так, сьогодні пенсіям цих категорій «видатних ліквідаторів» від СЧУ мабуть хтось заздрить, бо це дуже пристойні кошти …

Але… що раніше не було «халявщиків», крадіїв та жополизів?

Нічого нового…

Тільки одне болюче питання…  Що ми, саме ми з Вами, залишаємо після себе?

Радіаційна промисловість започаткована подружжям Кюрі, які в простому кориті подрібнювали Уран і виводили перші промислові формули його збагачування. Саме вони відмовилися від патенту на свої винаходи на користь всього людства. А це мільярди, трильйони доларів авторської винагороди.

І саме Кюрі стали першими потерпілими від дії промислової іонізуючої радіації – повністю осліпший П’єр попав під екіпаж, а Марія відкрила першу ядерну сотню загиблих…

Довгий шлях пройшла ядерна промисловість до 1986 року, були там і перші реактори, і перші бомби скинуті на Японію, і перші успіхи лікування смертельних захворювань. Сьогодні навіть важко уявити собі світ без ядерних технологій.

Але у цій історії була й особлива подія – вибух 4-го реактору Чорнобильської АЕС.

Тяжка трагедія. Саме тоді людство опинилось на межі знищення.

З якихось примх керівництво Радянського Союзу всіма силами приховувало справжні масштаби катастрофи. В передовицях за травень 1986 року ми читаємо про якісь дитячі рівні радіації навколо ЧАЕС, про якісь 10 – 15 мілірентген на годину безпосередньо біля 4 блоку (Правда, № 127 (24749) від 7.05.1986 р.; Известия, № 128 (21570) від 8.05.1986 р.; Труд, № 110 (19857) від 11.05.1986 г.; Правда Украины, 1986 г., № 107 (13377) від 11.05.1986 р. та багато інших).

Ще більше здивували Генеральний директор МАГАТЕ X. Блікс (Швеція), його заступник Л. Константинов (СРСР) і директор відділу ядерної безпеки агентства М. Розен (США), які виступили 9 травня 1986 року у прес-центрі МЗС СРСР на прес-конференції для радянських та іноземних журналістів (Правда, № 130 (24752) від 10.05.1986 р.). Так М. Розен дослівно сказав:

«Про поліпшення радіаційної обстановки у 30-кілометровій зоні свідчать такі дані. На межі цієї зони порівняно з піком випромінювання в момент аварії (10-15 мілірентген на годину) на 5 травня радіація зменшилася до двох-трьох мілірентген, а 8 травня знизилася до 0.15 мілірентгена на годину».

Дуже жахливе враження справляє і розсекречений документ Постанови Політбюро ЦК КПУ від 27 травня 1986 року про склад делегації Української РСР на 72 сесію Генеральної конференції Міжнародної організації праці (Архів КП України; Ф. 1, оп. 11, спр. 1369, арк.2 із 6. Оригінал) в якому в додатку наводиться офіційне повідомлення про встановлення в зоні проведення радіаційних робіт 3-х зон небезпеки, межі яких визначені:

·       1 зона небезпеки - 1,5 мілірентгена на годину,

·       2 зона небезпеки - до 3 мілірентгенів на годину,

·       3 зона небезпеки – більше 3 мілірентгенів на годину.

З врахуванням розсекречених архівів КДБ УРСР (державний архів СБУ - Ф. 65. — Спр. 1. — Т. 33. — Арк. 165–167. Оригінал. Машинопис) з яких видно, що навіть в червні 1986 року на відстані 70 кілометрів від ЧАЕС рівень радіації становив в повітрі 4 мР/год, а на грунті 6 мР/год, є зрозумілим, що всі ліквідатори і більшість потерпілих працювало саме в 3-ій зоні небезпеки (постійно працювало, 24 години на добу!).

Але офіційні документи, по яких нам сплачують пенсії, і які розповсюджує державна статистика, свідчать, що більшість з нас працювали при досить безпечних радіаційних умовах (до 1,5 мР/год), тільки інколи виїзджаючи до зони, в якій було 3 млР/год…

Є зрозумілим, що для всього світу ми, ліквідатори самої жахливої ядерної катастрофи, які своїм життям заплатили за можливість усьому світу, ситій Європі, багатій Америці, жити по-людські, виглядаємо як якісь волоцюги, які хочуть якоїсь халяви…

І наша держава підтримує таку позицію…

Чого варте тільки те, що наші пенсії за втрату працездатності, шкоду здоров’ю, Конституційний Суд України визнав соціальними – тобто такими, які держава сплачує бомжам, волоцюгам, які ніколи не працювали.

І ось уже Євросуд з прав людини визначає (Справа №  43331/12; Valentina Nikanorovna VELIKODA against Ukraine, остаточне рішення 03.06.2014 року):

«21. Суд уже отметил, что существующие социальные пенсионные нормы подвержены изменению и юридическое (судебное) решение не может существовать как гарантия против таких изменений в будущем…

23. Это обеспечение (социальное) предоставляет государству свободу решать имело ли значимость в пределах интереса общества в целом значимость личного интереса заинтересованного лица…

26. …Другими словами, «честный баланс» должен быть достигнут между требованиями общего интереса общества и требования защиты индивидуальных социальных прав. Необходимый баланс не будет достигнут если общество должно нести чрезмерное бремя» - простіше не скажеш.

Тому всі наступні заяви навіть не розглядають, якщо нам навіть наше суспільство дало стусана під зад, визнавши наші вимоги надмірними, то що казати про європейців…

Але в «Союзі Чорнобиль України» все добре, їм нема справи до нашого подвигу, бо який подвиг зробив Віце-президент ВГОІ «Союзі Чорнобиль України» (до речі, яку чорнобильську організацію він представляє?) Яценко Володимир Михайлович, у 1986 році перший секретар Коростенського Міського комітету КПУ, або Березін Володимир Олексійович (а він яку чорнобильську організацію представляє?), який з 1984 року був головою профкому Чорнобильської АЕС…

… далі буде …

Ліквідатор аварії на ЧАЕС

квітень-травень 1986 року

Віктор Гайдак