ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
07.02.12 № 346/11/13-12
Головам апеляційних адміністративних
судів
У зв’язку з надходженням до Вищого
адміністративного суду України доручення Кабінету Міністрів України від 31
січня 2012 року № 2814/1/1-12 та Подання Урядового уповноваженого у справах
Європейського суду з прав людини від 19 січня 2012 року № 12.3-9/395 про
виконання рішень Європейського суду з прав людини, які набули статусу
остаточного, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне звернути
увагу адміністративних судів на таке.
Остаточним рішенням Європейського суду з прав
людини у справі «Желтяков проти України» визнано порушення пункту 1 статті 6
«Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод, що полягало у порушенні права на справедливий судовий розгляд, права на
виконання рішення національного суду та права на розгляд справи протягом
розумного строку у зв'язку з тим, що обґрунтування національного суду
необхідності скасування остаточного судового рішення за нововиявленими
обставинами не може вважатися належним у контексті обставин цієї справи і,
відповідно, таке скасування призвело до порушення принципу юридичної
визначеності. Також Європейський суд з прав людини зазначив, що остаточне
рішення суду до скасування тривалий час залишалося невиконаним та скасування
судового рішення з порушенням принципу юридичної визначеності не може вважатися
виправданням його невиконання. Крім того, національними судами не забезпечено
розгляд справи заявника в «розумний строк» через затримки у провадженні, в
основному з вини судів першої інстанції.
Порушення права на справедливий судовий
розгляд передбачене пунктом 1 статті 6 «Право на справедливий суд» Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод у зв’язку з тим, що національним
судом не надано адекватного обґрунтування своїх рішень, Європейським судом з
прав людини встановлено також у справі «Серявін та інші проти України».
Остаточним рішенням Європейського суду з прав
людини у справі «Гримковська проти України» визнано порушення статті 8 «Право
на повагу до приватного і сімейного життя» Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод, що полягало у недотриманні справедливого балансу між
інтересами заявниці та інтересами суспільства, зокрема у зв'язку з тим, що
заявниця не мала ефективної можливості впливати на процес прийняття рішень щодо
використання дороги по вулиці, на якій вона проживає, як автомагістралі,
включно з оскарженням у незалежному органі.
Остаточними рішеннями Європейського суду з
прав людини у справах «Сірик проти України» та «Редакція газети «Правое дело»
та «Шкепель проти України» встановлено порушення статті 10 «Свобода вираження
поглядів» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема з
підстав неврахування національними судами при ухваленні рішення позиції
Конституційного Суду України («Сірик проти України») та у зв’язку з обранням
національним судом способу захисту, не передбаченого законодавством («Редакція
газети «Правое дело» та Шкепель проти України»).
Остаточними рішеннями Європейського суду з
прав людини у справах «Сук проти України» та «Серков проти України» встановлено
порушення статті 1 «Захист власності» Першого протоколу до Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод.
Так, у справі «Сук проти України» Європейський суд з прав людини вказав,
що національні суди проігнорували вимоги статті 28 Закону України «Про бюджетну
систему», яка забороняла внесення змін до законодавства Законом України «Про
Державний бюджет України», та що відсутність коштів не може бути підставою для
недотримання своїх зобов’язань, у зв’язку з чим відмова національних органів у
праві заявника на виплати, передбачені Указом Президента України від 4 жовтня
1996 року № 926/96 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і
начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ», є
свавільною та такою, що не ґрунтується на законі.
У справі «Серков проти України» Європейським
судом з прав людини порушення встановлено у зв'язку з тим, що, по-перше,
відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим та,
відповідно, не відповідало вимозі «якості» закону, що мало наслідком його суперечливе
тлумачення Верховним Судом України, та, по-друге, незастосування судами,
всупереч національному законодавству, підходу, який був би сприятливішим для
заявника, коли у його справі законодавство припускало неоднозначне тлумачення.
Про викладене повідомляється в порядку
інформування.
Із стислим викладенням указаних рішень можна
ознайомитися в інформаційно-правовій системі «ЛІГА:ЗАКОН».
Цей лист пропонуємо довести до відома суддів
місцевих та апеляційних адміністративних судів.
Голова суду І. Темкіжев
Комментариев нет:
Отправить комментарий