Скільки жити – стільки й лікуватися

Скільки жити – стільки й лікуватися доводиться людям, які мають гіркий статус чорнобильців.

Аварія на Чорнобильській АЕС і досі впливає на життя мільйонів людей. Ризикуючи своїм здоров’ям, вони захистили людство від згубного впливу і подальшого розповсюдження радіації. Ніхто з ліквідаторів тоді й не думав, що мине небагато часу і невидимий ворог – радіація – проявить себе безліччю різних захворювань, а величезна зруйнована держава поховає під своїми уламками їхні надії на гідне життя.

Нині, через 26 років, Чорнобиль нам так само болить: і тим, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тим, хто пізніше народився далеко від покривдженої землі. Цей день не минув безслідно. Він розплодив по світу багато трагедій. Він завжди буде об’єднувати всіх одними спогадами, однією печаллю, однією надією.

Місце, де чорнобильцям дають надію

Я милуюся природою чудового райського куточка рідного міста, де за шатрами дерев сховався Рів­ненський обласний спеціалізований диспансер радіологічного захисту населення. У своїх стінах він збирає чорнобильців, щоб поправити їм здоров’я. Чудовий медперсонал закладу (тут працюють сто лікарів, а всього медперсоналу 467 осіб) докладає максимум зусиль, аби лікувати потерпілих не тільки медикаментами, а й добрим щирим словом, доречними порадами. Приходячи сюди на лікування по кілька разів на рік, чорнобильці стають із цим досвідченим колективом єдиною родиною. Лікарі своїх пацієнтів знають не тільки за діагнозами і в обличчя, бо лікують їх уже багато років, але й усе про їхні життєві обставини – де і з ким живуть, які мають фінансові можливості для лікування.

У цій лікарні пацієнти не розкошують, як народні депутати чи посадовці у своїх спеціалізованих лікарнях, проте сам факт, що таке чудове приміщення колишньої лікувальної установи для місцевого начальства віддали для лікування постраждалих від аварії на ЧАЕС, уже радує. Й умови лікування в цьому закладі набагато кращі, ніж у звичайних рівненських лікарнях. І тутешні пацієнти заслужили на це. Вони почуваються тут комфортно. Тримісні палати з санвузлами, чудові холи зі зручними м’якими меблями й пишною зеленню вазонів.

А велика територія, яку займає диспансер, із чудовим садом фруктових і декоративних дерев, клумбами, заасфальтованими доріжками, якими приємно прогулятися, волейбольним майданчиком дає можливість відчути зв’язок із природою, доторкнутися до прекрасного після лікувальних процедур.

Усе це пацієнти цінують, бо переконалися, що й природа допомагає одужанню. Нині під вікнами корпусів тут квітують нарциси і жовті ромашки, випустили полум’яні пелюстки тюльпани. Коли ж зацвітуть яблуні – вся територія наповниться цілющими пахощами.

Сім гривень на ліки в день

Заступник головного лікаря Оксана Сабадишина розповіла, що в диспансері радіаційного захисту населення діють терапевтичне, неврологічне, дитяче та фізіотерапевтичне відділення загалом на 210 ліжок, лабораторія, а також поліклініка диспансерного типу на 350 відвідувань у день.

Із лютого тут розмістився ще й ендокринологічний центр зі своїм медперсоналом і лікувальною базою. Його апаратура підсилила можливості диспансеру в обстеженні та лікуванні пацієнтів.

Оксана Богданівна звернула увагу на особливу роль у лікувальному процесі фізіотерапевтичного відділення. Адже воно дає змогу використовувати додаткові методи лікування й оздоровлення хворих. У його складі – фітотерапія, в якій за допомогою озонових ламп збагачують киснем повітря і готують цілющі чаї за дев’ятьма рецептами. Причому трави використовують не лише аптечні, їх заготовляє і медперсонал, виїжджаючи в ліс і на луки. Є кабінет механотерапії з тренажерами та лікувальною фізкультурою. Диспансер забезпечує широкий спектр водолікування: лікувальні ванни, масажі, душі тощо. І все це розташоване в стаціонарі, хворі отримують ці процедури не виходячи з корпусу.

– Одне слово, – підсумувала Оксана Сабадишина, – маємо все необхідне для того, аби обстежити й доброякісно пролікувати пацієнтів. На невідкладну допомогу лікарня має всі ліки, проте для лікування хворим частково доводиться купувати ліки й самим. Бо ж на одного хворого в день припадає 7,07 гривні. Їх, звичайно, не вистачає. Ми дуже вдячні Міністерству з надзвичайних ситуацій, яке з 2011 року надає нам багато дорогих препаратів для лікування чорнобильців. Та ще ліквідатори отримують безоплатні рецепти для придбання ліків у аптеках. Проте всього цього для них недостатньо, бо лікуватися доводиться постійно.

У диспансері смачне й доброякісне харчування, здобрене натуральними вітамінами, завдяки добросо­вісним кухарям. Вони вирощують для цього зелень і на території лікарні, і навіть несуть її з власних городів. Щоденний раціон одного хворого обходиться в 10,35 гривні.

Сумлінно ставляться до хворих усі лікарі. Проте особливо теплі слова Оксана Сабадишина висловила на адресу ветеранів колективу терапевтів Неоніли Червінської, Алли Раковської, невропатолога Валентини Данилової, ендоскопіста Богдана Шершона. Ці лікарі заслужили визнання хворих, бо добре знають їх і вміло, за новітніми методиками лікують.

Хвороб добавляється

На прийомі у лікаря-кардіолога Олени Гвоздецької

ліквідатор із Рівного Володимир Бірук.

– Чим більше час віддаляє нас від чорнобильської трагедії, тим більше хвороб появляється в її ліквідаторів і в людей, які постраждали від цього лиха, – розповіли лікар-кардіолог Олена Гвоздецька та завідувачка неврологічного відділення Галина Мозоль. – Особливо відчувається це в контингенті ліквідаторів. Люди старіють, а в організмі, який отримав великий удар радіаційного навантаження, захворювання прогресують. Це, передусім, серцево-судинні хвороби, особливо стенокардії. У кожного другого ліквідатора трапляється інсульт, багато з них прооперовані на серце й проходять у диспансері реабілітацію, мають атеросклероз нижніх кінцівок.

Прикро, що вітчизняних досліджень із лікування радіаційних хвороб і відразу після аварії на ЧАЕС не було, і нині немає. Спочатку багато чого приховувалося. То лікарям доводиться керуватися знаннями, які набули на курсах, та власним досвідом, щоб розуміти, що коїться в організмі цих людей. Адже є різні промені, і кожен із них має свій вплив на організм. Отож, використовуючи випробувані методи лікування, робимо наголос і на супутню патологію, як-от цукровий діабет, солі в нирках тощо, констатувала Олена Гвоздецька.

А Галина Мозоль додала, що пацієнтам із ураженням кістково-м’язової та нервової систем, хребта, після інсультів, відновлення функцій кінцівок дуже допомагають заняття на тренажерах у кімнаті механотерапії. Вона розміщена в неврологічному відділенні, і це зручно для хворих.

Поки я розмовляла з лікарями, на прийом прийшов рівнянин Володимир Бірук. Протягом десяти років його лікує Олена Гвоздецька. Дванадцять днів водій був у самому пеклі Чорнобиля і вхопив там чималу дозу радіації. Від тонізуючого опромінення судини уражені, через що півроку тому він переніс інфаркт, довелося зробити стентування. Це ліквідаторові коштувало 38 тисяч гривень.

– Якби держава не відібрала в мене пенсію, – з болем у душі сказав Володимир Бірук, – з шести тисяч гривень мені залишили тільки 1900, то перенести всі ці фінансові витрати на лікування було б легше. А так напозичали грошей, а тепер же треба їх десь узяти ще й на реабілітацію.

Увесь час після операції Олена Гвоздецька коригує лікування чоловіка, спостерігаючи за його аналізами, результатами кардіограми. Він, як і всі інші пацієнти, став для неї наче рідним.

В одній із палат неврологічного відділення, куди ми заглянули, зібралися хворі ліквідатори з Кузнецовська Володимир Пляшко та Михайло Ловин. Мешканці одного міста, вони познайомилися саме тут, в радіаційному диспансері. Чоловікам є що пригадати. Володимир Пляшко розповів, що в липні 1986-го щодня протягом місяця по п’ять хвилин обрізував на ЧАЕС металоконструкції, щоб можна було будувати саркофаг. Потім ще півмісяця був у зоні. Отож радіації його організм набрався стільки, що по два-чотири рази на рік доводилося лікуватися в Кузнецовську. Тепер він – інвалід другої групи і користується послугами радіаційного диспансеру. Дуже задоволений тутешнім лікуванням, персоналом, який уважно, з розумінням ставиться до хворих.

Василь Ковальчук ліквідатором не був, але живе в селі Кам’яне-Случанське Сарненського району, то має статус постраждалого, другу групу інвалідності й букет хвороб. У нього п’ятеро дітей, пенсія 1005 гривень плюс 294 гривні держава дає на харчування. Дружина отримує тільки гроші по догляду за дітьми. «Тож за такі статки лікуватися тяжко», – зітхає чоловік.

Я не зустріла в диспансері жодної людини, яка б сказала, що держава чорнобильців шанує. Вони тішилися лише тим, що мають можливість полікуватися в хорошому медичному закладі.

Потерпілі народжують потерпілих

В обласному диспансері радіаційного захисту населення також лікуються й оздоровлюються діти від 5 до 18 років. Дитяче відділення ніколи не буває порожнім. Тут лікуються діти і вже навіть онуки ліквідаторів та евакуйованих. Ось уже 23 роки завідує відділенням Світлана Олійник.

– Спостерігаючи за дітьми, які мають вміст радіоактивного цезію, – розповіла завідувачка, – ми бачимо ріст захворюваності щитоподібної залози, шлунково-кишкового тракту. Виражені вегетативні розлади – в’ялість, стомлюваність. У шести-семирічних пацієнтів трапляється навіть виразкова хвороба. В них уражені м’язи, їм дошкуляють болі в суглобах, у них прогресує захворюваність серцево-судинної та нервової систем. Крім цезію організм накопичує й інші елементи, зокрема стронцій, який займає в кістках місце кальцію. Тому й така поширена патологія опорно-рухового апарату. Кожна друга дитина має сколіоз. Ретельно обстежуємо всі органи і системи, в комплексі проліковуємо пацієнтів, використовуючи й нетрадиційні методи лікування. Хворим рекомендуємо, як харчуватися, як обробляти продукти, радимо після стаціонару підкріпити здоров’я в санаторії.

Діти почуваються тут не як у лікарні, а радше як у санаторії. У штаті відділення є вихователі, які з ними займаються після процедур. До них приходять із бесідами працівники обласної бібліотеки. А в хорошу погоду діти з вихователями грають у волейбол і радо розважаються в чудовому лікарняному саду. Тому й не дивно, що дехто з них і додому повертатися не хоче.

Р.S. Історію повернути назад ми не в силах. А ось зменшити людський біль і страждання повинні. Зробити це має насамперед держава, забезпечивши належне фінансування лікувальним закладам і допомогу чорнобильцям.

ИСТОЧНИК