...у Луцьку видали збірник нарисів про волинських ліквідаторів

Книга, яку впродовж кількох останніх років колективно впорядковували волинські районні, міські та обласна організації Спілки «Чорнобиль», таки побачила світ у видавництві «Надстир’я» за сприяння Волинської облдержадміністрації та фонду Бориса Клімчука «Рідна Волинь». Вона великоформатна, у твердій обкладинці, має 480 сторінок. Із передбаченого накладу 3,5 тисячі примірників (саме стільки волинян брали безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції) видано лише чотириста. Така велика книга і коштів потребує значних, тож, вочевидь, вистачило їх лише на частину накладу.

Майже дві третини обсягу збірника займає рубрика «Кожного — поіменно». У ній короткі дані про ліквідаторів з усіх шістнадцяти районів області і міст Луцька, Ковеля, Нововолинська та Володимира-Волинського. Решта матеріалу — це розповіді про те, як волинські ліквідатори працювали на різних об’єктах у 30-кілометровій зоні, охороняли їх, зводили житло для тих, кого евакуювали із зони виселення. Окрема розповідь про населені пункти трьох районів області, жителі яких теж постраждали від аварії на ЧАЕС, — Любешівського, Маневицького та Камінь-Каширського.

 

Ще більшої значущості болючій для кожного українця темі радіаційної загрози додають розміщені у збірнику розповіді про наших земляків, котрі свого часу, в п’ятдесяті-шістдесяті роки минулого століття, мимоволі стали учасниками чи свідками злочинних експериментів радянського режиму із випробовування дії надвисоких рівнів радіації на людину на ядерних полігонах в Оренбурзькій, Семипалатинській областях та на острові Нова Земля.

У книзі багато ілюстрацій на чорнобильську тематику (і загальнодоступних, і з приватних архівів волинських ліквідаторів та журналістів), що, поза сумнівом, робить її цікавішою для читацького загалу, дає можливість ще й візуального фрагментарного сприйняття Чорнобильської трагедії.

Демографія визначає тривалість одного покоління чвертю століття. Тож якщо користуватися таким визначенням, то в нас уже живе друге покоління після того, яке народилося 1986 року. Про цю страшну катастрофу незабаром розповідатимуть лише історики та ось такі книги. І тим ціннішими є нині спогади очевидців тих подій, ліквідаторів, яких з кожним роком меншає. Бо потрібні такі спогади, насамперед, молоді, майбутнім поколінням. Аби вони з перших уст довідувались про те, що ніколи не повинно повторитися.

Юрій ЗИЛЮК.

ИСТОЧНИК