Минуло 27 років після Чорнобильської катастрофи.
Питання… невирішені питання…які потрібно було
вирішити ще 20 років назад. Вони залишаються по всіх – по ліквідаторах, по переселенцях,
по потерпілих…
Ось друге, дуже болюче питання
по Прип'яті - Чому людям на протязі десятків годин забороняли покидати
місто Прип’ять, абсолютно достовірно знаючи, що кожна хвилина знаходження в
цьому місті при тому радіаційному стані смертельна для десятків тисяч жінок,
дітей, мешканців міста…
Стільки людей стали
каліками, у тисяч дітей вкрали майбутнє і ми бачимо у двадцятирічних інвалідів
в очах приреченість… Вони вже ніколи не будуть мати простого людського щастя…
тільки біль… фізичний, бо радіація роз’їдає все тіло, і духовний біль – байдуже
суспільство, крихітні пенсії, яких навіть на ліки не вистачає… неможливість
повноцінного лікування і байдужість усього світу… Скільки з них вже наклали на
себе руки, аби не мучитися…
І головне питання, за що… Для чого в них вкрали
майбутнє… В чисельних виправдальних спогадах великих діячів того часу, того ж
Миколи Рижкова, Верховного головнокомандуючого Збройних сил Радянського Союзу,
голови Ради Міністрів СРСР ми читаємо, що радіаційний стан був незрозумілим
керівництву країни аж до 27 квітня 1986 року, нібито тільки 27 квітня 1986 року
рівень радіації перевищив допустимі межі…
Є чисельні кінострічки про
те як колони автобусів у супроводі машин ДАІ організовано вивозять мешканців
міста… Є хвалебні оди урядовцям, які все так швидко і чітко організували…
Працівники ДАІ розповідають як важко їм було все це зробити…
І є факти… факти про те, що
мешканців міста Прип’ять силою утримували в приреченому місті… Що їм дурили
голову про незначні масштаби аварії на Чорнобильській АЕС… аварії, яка не
потребує нібито ніяких заходів безпеки, а те, що їх вивезуть на дві – три доби
до піонерських таборів, баз відпочинку – так це навчання по Цивільній обороні.
Багатьох тішила думка за рахунок держави відпочити, поїсти шашличок, пограти в
футбол…
26 квітня 1986 року в місті
Прип’ять був звичайнісінький вихідний день, гуляли мами з маленькими діточками…
світило сонечко… тільки дехто помічав якусь неприродну прозорість, чіткість
повітря, якесь мерехтіння…
Факти.
1.
Спочатку про саме
місто Прип’ять.
Місто розташоване на березі
ріки Прип'ять в 3-х кілометрах від ЧАЕС. Відстань до Києва — 94 км.
Засноване 4 лютого 1970
року. Статус міста Прип'ять отримала в 1979 році на підставі постанови
Верховної Ради Української РСР № 1264/686.
Населення міста Прип'ять до
аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 становило 49,4 тис. чоловік.
Середній вік жителів міста - 26 років.
Головні підприємства міста:
ЧАЕС, комбінат панельного домобудівництва, комбінат спецстройконструкцій, завод
«Юпітер».
Місто Прип'ять станом на
сьогодення формально вважається містом обласного значення, підлеглим Київській
обласній раді, оскільки власної міської ради не має.
2. Офіційна хронологія евакуації м. Прип'ять
26.04.1986,8:00-9:00 Запит
директора ЧАЕС про початок евакуації населення із міста Прип'ять до голови
Урядової комісії. Відмова.
26.04.1986, 23:00
Обговорення в Урядовій комісії питання про евакуацію населення із Прип'яті. Відмова від евакуації.
27.04.1986, 2:00 Прибуття
автотранспорту в район катастрофи й зосередження його навколо Чорнобиля:
автобусів – 1225. На залізничній станції Янів були готові два дизель-поїзди на
1500 місць.
27.04.1986, 7:00 Голова
Урядової комісії на нараді оголосив, що прийняв рішення про проведення евакуації
27.04.1986 г у другій половині дня.
27.04.1986, 13:10 Передача
по місцевому радіо повідомлення Прип'ятського міськвиконкому про евакуацію.
Диктор Прип'ятської радіотрансляційної мережі повідомив про збір і тимчасову евакуацію
(на 3-4 дні) жителів міста.
27.04.1986, 13:20-13:50
Обхід будинків співробітниками міліції.
27.04.1986, 13:50 Збір
жителів Прип'яті біля під'їздів своїх будинків.
27.04.1986, 14:00 Подача
автобусів до місць збору (початок евакуації Прип'яті).
27.04.1986, 14:00-16:30
Проведення евакуації.
27.04.1986, 18:20 Повторний,
поквартирний, обхід будинків співробітниками міліції (виявлено 20 людей, які
намагалися ухилитися від евакуації).
У державному архіві
Київської області (http://www.kyiv-obl.gov.ua/news/
url/chornobilska_katastrofa_v_dokumentah_derzhavnogo_arhivu_kijivskoji_oblasti)
є «спецсообщение», наведемо його повністю:
«...СПЕЦСООБЩЕНИЕ
26 апреля 1986 года в 01
час. 25 мин в помещении 4-го энергоблока Чернобыльской АЭС при выводе его в
плановый средний ремонт произошёл взрыв и пожар.
В 02 час. 20 мин. в УВД
создан оперативный штаб, возглавляемый начальником управления.
По тревоге поднят личный
состав органов внутренних дел области. Доложено обкому Компартии Украины,
облисполкому, УКГБ по г. Киеву и Киевской области, штабу ГО и прокуратуре
области, МВД СССР и МВД УССР.
В г. Припять направлено 418
человек личного состава из других частей и аппарата УВД.
В ликвидации пожара
принимают участие 81 пожарный автомобиль, части пожарной охраны.
В Иванковском РОВД создан
резерв личного состава 120 человек. При проведении аварийно-спасательных работ
уровень радиации контролируется.
На автодорогах области в
сторону г. Припяти перекрыто движение транспорта.
Все мероприятия проводятся
во взаимодействии с УКГБ, УВД г. Киева и Киевской области.
По состоянию на 6.00 час.
госпитализировано 38 человек смены.
Начальник УВД Киевского
облисполкома
Генерал-майор милиции
В. М. Корнейчук...»
Тобто вже о 2-ій годині 20
хвилин ночі 26 квітня 1986 року було створено оперативний штаб в УВС Київської
області. До 6-ої години ранку 26 квітня 1986 року перекриті всі автошляхи в
напрямку міста Прип’ять.
Ця інформація підтверджується і рапортом заступника міністра
внутрішніх справ УРСР генерал-майора міліції Г. В. Бердова. Він очолював оперативну групу МВД СРСР:
«До 05 години ранку 26
квітня 1986 року:
1. Терміново введені до
Прип’ятської особливої зони (13 кілометрів навколо ЧАЕС) бійці підрозділу
внутрішніх військ МВС СРСР для оточення зони.
2. Створені
контрольно-пропускні пости на в’їзді до Прип’ятської особливої зони. Перекриті
всі асфальтові дороги в'їзду в зону. Сформовані додаткові екіпажі
патрульно-постової служби ДАІ.
3. Посилена охорона
важливих об'єктів у місті Прип'яті».
Заступник міністра
внутрішніх справ УРСР генерал-майор міліції Г. В. Бердов прибув до Прип’яті о 5
годині ранку і безпосередньо керував усіма роботами.
Але, головне – між 2 і 3
годинами ночі 26 квітня 1986 року Генеральним штабом Міністерства оборони СРСР
прийнята директива № 1 від 26.04.1986 року, якою було створено Прип’ятську
особливу зону з центром в місті Прип’ять. Ця особлива зона охоплювала 13
кілометрів навколо ЧАЕС і вона отримала статус прифронтової зони.
У цій зоні, відповідно до
директиви, оголошена часткова мобілізація, і на військових, задіяних в
ліквідації аварії, розповсюджені норми наступальної військової операції в
умовах ядерної війни (дозволялось одноразове переопромінення особового складу
до 50 бер, загальне переопромінення – 300 бер).
Цією директивою військовим
дозволялось проводити часткову мобілізацію техніки, людських ресурсів.
Оперативне командування Прип’ятською
зоною 26 – 27 квітня 1986 року здійснювалося заступником начальника Цивільної
оборони генерал-полковником Івановим Б. П. та начальником хімічних військ МО
СРСР генерал-полковником Пікаловим В. К. Пікалов В. К. свідчив, що розглядався
варіант застосування населення міста Прип’ять як мобілізованих, це знаменитий
план А – пожертвувати декількома тисячами людей на роботах з термінового
засипання реактора й спорудженні земляного валу над аварійним реактором.
Генерал був прихильником саме цього варіанту…
2.
Про
реальну радіаційну ситуацію в місті Прип’ять 26 – 27 квітня 1986 року.
Офіційна преса повідомляє,
що нібито станом на 21 годину вечора 26 квітня 1986 року радіаційний стан в
місті Прип’ять був близькою до норми.
Про це було офіційно
повідомлено на спеціальному засіданні Прип’ятського міському партії, яке
почалося в 10 годині 26 квітня 1986 року. Виступив перший секретар, який
доповів, що нічого небезпечного не трапилося. На вулицях велася торгівля, в
місцевому ресторані справляли весілля, діти пішли до школи, а після школи, як
завжди, гралися на подвір’ї…
Є всі підстави не вірити
цій інформації.
Мало хто знає, але в місті Чорнобиль,
по вулиці Шкільна, 6 знаходилося Чорнобильське районне Управління
дозиметричного контролю (http://dako.archives.kiev.ua/request/documents-location-info/documents-location-infoliquidated-chornobyl-pripyat.html
п. 43).
Є спогади старшого дозиметриста
цього управління М. А. Варицького, що він, 26 квітня 1986 року в районі 2-ої
години ночі був піднятий по тривозі і направлений до ЧАЕС, і коли при під’їзді
до 4-го блоку ЧАЕС штатний прилад ДП‑2"б" показав значення 3 рентгени на годину, їх
група, відповідно до інструкції, повернулася до управління і передала ці дані
керівництву.
У 2008 році побачила світ
монографія Е. К. Гаргера (Е. К. Гаргер «Вторичный подъем радиоактиного оэрозоля
в приземном слое атмосферы// Монография; НАИ Украины, Ин-т проблем безопасности
АЭС. - Чернобыль (Киев. обл.) : Ин-т проблем безопасности АЭС, 2008. - 192 с.)
із якої, знаючи відстань від ЧАЕС до міста Прип’ять, не важко підрахувати, що
якщо навіть 26 квітня 1986 року в районі міста Прип’ять був повний штиль, то
порогову допустиму потужність іонізуючого гамма випромінювання для мешканців
міста Прип’ять в 0,057 мілірентген на годину повітря міста повинно було
перевищити не більше, як за 100 – 120 хвилин після вибуху реактору…
Хоча, як виходить із
повідомлення КДБ УРСР до КДБ СРСР, «Про вибух 4-го енергоблоку Чорнобильської
АЕС», 26 квітня 1986 р. (ДА СБУ. -- Ф. 65. -- Дов. 1. -- Т. 33. - Арк. 2 - 4.
Оригінал. Машинопис), керівництву країни станом на 15 годину 26 квітня 1986 року було відомо, що
радіаційний стан в місті Прип’ять «характеризувався рівнем гамма часток від 2
до 4 мікрорентгенів за секунду». Простий перерахунок в мілірентгени на годину,
дає інтервал від 7,2 до 14,4 мілірентген на годину, тобто в 1260 - 2520 разів
перевищував всі дозволені Нормами радіаційної безпеки (НРБ -76)
Як згадують прип’ятчани:
«Зранку, 26 квітня, всі
дороги м. Чорнобиль були залиті водою й незрозумілим білим розчином, все було
білим, всі узбіччя. У місто було стягнуто безліч міліціонерів. Але вони нічого
не робили - просто розташувалися біля пошти, палацу культури, інших будівель. Повсюди
гуляли люди, маленькі діти, стояла сильна спека, люди їхали на пляж, на дачі,
на рибалку, відпочивали на річці, на пляжі біля штучного водоймища АЕС».
Ще одна версія такої
затяжки з евакуацією має відношення до забезпечення зони трудовими ресурсами.
Як відомо, евакуація жителів міста Прип’ять не торкнулася працівників головних
комбінатів міста (з повідомлення прип’ятського радіо про евакуацію: «Керівниками
підприємств і установ визначено коло працівників, які залишаються на місці для
забезпечення нормального функціонування підприємств міста».
Важко навіть уявити, але
станом і на сьогодення не відомо, скільки ж людей було залишено в Прип’ятській
особливій зоні. Відомо тільки, що
значна кількість працівників комбінату панельного домобудівництва,
спецстройконструкції.
Саме 27 квітня 1986 року
сталася відмова працювати на завантаженні піску для скидання в реактор з
гелікоптерів. Працівники комбінату спецстройконструкцій відмовилися працювати
за звичайною погодинною оплатою, і погодилися виконувати цю роботу тільки при
подвійному розмірі оплати праці. Це питання було вирішено на користь перших
ліквідаторів 28 квітня 1986 року, що потім воно стало загальною нормою, поки не
почалися бунти «партизанів», після чого була введена кратність оплати праці в
залежності від зони ризику.
Все, що відбувалося в місті Прип’ять 26 - 27 квітня 1986 року може в
юридичному полі розглядатися тільки в зв’язку з введенням часткової мобілізації
на території Прип’ятської особливої зони, але що б там не відбувалося з
мобілізацією (а це державна таємниця, відповідно навіть до Законів України «Про
мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (Закон № 3543-XII від 21.10.1993 року)
та «Про державну таємницю» (Закон № 3855-XII від 21.01.1994
року), всі мешканці цього міста перебували в прифронтовій зоні більше доби,
виконували відповідні обов’язки, пов’язані з такою мобілізацією і мають право
на отримання статусу як ліквідатора аварії так і учасника бойових дій…
Довідка (відповідно до
видання: Моисеев А. А., Иванов В. И. Справочник по дозиметрии и радиационной
гигиене. – 4-е изд, М. : Энергоатомиздат, 1990. 252 с):
Норми радіаційної безпеки (НРБ-76),
які діяли в 1986 році, дозволяли річні граничні дози опромінення для населення
країни в межах до 0,2 бер (2 мЗв), тобто для населення значення граничної
припустимої потужності дози становить 0,2 /365,25/24 = 0,0000228 бер на годину
(0,0228 мбер/годину).
Для населення, яке живе в
складних радіаційних умовах, межа допускалася до 0,5 бер, але це вже був останній
кордон, за яким можуть знаходитися тільки рятівники.
Потрібно врахувати, що
коефіцієнт якості випромінення в перші дні складав 10 (навіть офіційно), тобто
рівень гамма часток потрібно було збільшити в 10 разів.
Також потрібно врахувати,
що для молоді до 20 років і жінок до 40 років ніякі хитрощі на зразок взяти 364
дні попереднього, до аварії, року і один день аварії, і вивести середнє
значення, яке буде в 365 разів меншим, ніж реальне, не дозволялося…
Нагадаю: середній вік
прип’ятчан був 26 років, не менше половини з них були жінки до 40 років.
Віктор
Гайдак
ліквідатор,
квітень-травень 1986 року
Комментариев нет:
Отправить комментарий