Відкритий лист Президенту України Петру Порошенку.

27 травня 2014 року о 17-25 до мене зателефонував Директор Департаменту Міністерства соціальної політики України (Мінсоцполітики) С. М. Подорожний і в досить неввічливій формі поставив до відому, що його не влаштовує моя співпраця в робочій групі, яка була створена після протестної акції 9 квітня 2014 року біля Будинку Кабінету Міністрів України у м. Київ, у якій я представляю інтереси пікетувальників (від громадських організацій, що опікуються соціальним захистом постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи).

Мені прямим текстом було заявлено, що С. М. Подорожний вже «викинув двох чорнобильців з комісії» і якщо я не буду більш покладливий, то він вижене і мене.

Я вимушений був нагадати пану Подорожному, що не він мене в цю комісію призначав, і в мене якщо і є якісь зобов’язання, пов’язані з роботою в цій комісії, так тільки перед моїми побратимами – ліквідаторами, що сам Подорожний отримує зарплатню саме за те, щоб захищати права людей, постраждалих від Чорнобильської катастрофи і те, що ми, інваліди, вимушені в якихось комісіях з останніх сил виривати кошти на лікування, на жалюгідне життя, яке ми вимушені вести, є безчинством з боку таких можновладців як пан Подорожний…

Шановний пане Президенте!

25 травня 2014 року вперше в Україні відбулися чесні вибори Президента України.

Ми, чорнобильці, надіємося, що під Вашим керівництвом Україна займе гідне місце серед країн Європи, стане вільною та демократичною державою.

Одночасно наше чорнобильське співтовариство ліквідаторів аварії на ЧАЕС отримує шанс покінчити з брехнею, яка поставлена була на державний рівень такими панами як С. Подорожний і яка продовжує множитися як сніговий ком.

У 1986 – 1988 роках ми віддали своє здоров'я, наше майбутнє, заради життя всіх людей на нашій планеті - українців, росіян, європейців, заради того, щоб у них сьогодні було звичайне, нормальне людське життя.

Ми до кінця нашого життя приречені на муки від наслідків схоластичних ефектів дії радіації. Така наша доля, бо комусь потрібно було заплатити цю ціну в ті далекі роки.

І хоча я сьогодні інвалід, людина з особливими потребами, я все одно щасливий, що в Україні сьогодні живуть нормальні люди, люди, яким доступно щасливе, здорове життя

Таких як я, інвалідів – ліквідаторів аварії на ЧАЕС порівняно небагато - менше сорока тисяч із 43 мільйонів українців… Фактично на одну тисячу громадян України приходиться один інвалід – ліквідатор Чорнобильської катастрофи…

Але всі останні роки я вимушений боротися з державою за можливість жити, балансуючи на грані жебрацтва, без якісних ліків, без багато чого, конче потрібного для життя інваліда. І головним ворогом є брехня, розповсюджувана такими панами, як пан Подорожний.

Як відомо, Радянський Союз значно применшував масштаби Чорнобильської катастрофи - офіційно ТАРС 7 травня 1986 року повідомив, що рівень радіації в зоні аварії не перевищив норм установлених МАГАТЕ, і тільки безпосередньо біля реактору сягав рівня в 10-15 мр/годину.

В серпні 1986 року на спеціальному засіданні МАГАТЕ заступник голови Урядової комісії СРСР академік В. Легасов оприлюднив світовій громаді фальсифіковані данні, в сотні разів менші за реальні рівні переопромінювання, в яких працювали ліквідатори. Так в п. 5.8 цього докладу (INSAG-1) навіть стверджується, що в 30 кілометрової зоні аварії більшість земель станом на серпень 1986 року повернуто до народного господарства – нібито там навіть збирали та переробляли урожай...

І тільки 25 квітня 1990 року в Радянському Союзі офіційно визнали, що в 30 кілометровій зоні рівень радіації був значно вищий ніж 5 мр/годину, а в зонах виконуваних ліквідаторами робот перевищував 100 мр/годину…

Це визнали тихо, не роблячи ніяких міжнародних заяв, тому європейці й сьогодні не можуть зрозуміти, чому в нас така кількість інвалідів…

Як відомо, на хвилі протестних виступів ліквідаторів 28.02.1991 року Верховна Рада УРСР прийняла Закон Української РСР № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яким в статті 13 держава взяла на себе всю відповідальність за «шкоду здоров'ю або втрату працездатності громадянами  та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Спеціальна тимчасова комісія Верховної Ради України по розслідуванню дій посадових осіб державних органів під час аварії, яка відбулася 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС і ліквідації її наслідків вимушена була передати матеріали в Генеральну прокуратуру України, яка 11 лютого 1992 року порушила кримінальну справу № 49-441по фактам встановленим за ознаками злочину, передбаченому ст. 165 ч. 2 КК України (зловживання владою або службовим становищем).

Як загальновідомо, 24 квітня 1993 року слідчий з особливо важливих справ Генеральної прокуратури України старший радник юстиції О. Кузьмак, розглянувши матеріали цієї кримінальної справи, визнав, що «провина Щербицького, Шевченко, Ляшко, Романенко в зловживанні владою й службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки, доведена» … і закрив справу, в зв’язку зі смертю Щербицького.

Практично всі матеріали напрацьовані комісією Верховної Ради України були поховані в цій кримінальній справі, що злочинно по відношенню до ліквідаторів Чорнобильської катастрофи.

Але головною проблемою є визначення розміру компенсації, яку ліквідатори повинні отримувати за працю при ліквідації Чорнобильської катастрофи.

Ніхто не заперечує факту, що у інвалідів – ліквідаторів катастрофи втрата здоров’я, працездатності наступила від дії іонізуючого випромінювання при виконанні трудових обов’язків.

Більше того, перші редакції Закону № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі Закон 796-ХІІ) чітко вказували:

«Стаття 52. Державна пенсія особам, віднесеним до категорії 1, та в зв'язку з втратою годувальника

Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання,  а також пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи призначаються в розмірі відшкодування фактичних збитків».

Чітко та просто. Враховуючи, що Українська РСР ще 19.06.68 року ратифікувала Конвенцію робочого органу ООН – Міжнародної організації праці 1960 року № 115 «Про захист працівників від іонізуючої радіації» (надалі Конвенція 1960 року), в якій дані градації робот пов’язаних з іонізуючим випромінюванням, моїми фактичними збитками є збитки від роботи рятувальника радіаційних аварій, яку я фактично виконував в 30 кілометровій зоні.

Той факт, що мене держава обдурила в 1986 році і не сповістила про характер виконуваних мною робіт, не виплатила відповідну заробітну плату, не має юридичного значення для нарахування та сплати компенсації за втрату працездатності – ратифікована Українською РСР ще одна конвенція МОП «Про захист заробітної плати» (Ратифіковано Президією Верховної Ради Української РСР 30.06.1961 р.) в статті 1 визначає, що «Заробітна плата» включає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано».

Все…

І є ще більша брехня – Конституційний суд України в 2011 році визнав державну пенсію, яку отримують інваліди – ліквідатори Чорнобильської катастрофи, соціальною виплатою, тим самим дозволивши державі корегувати її розмір в залежності від примх влади.

Не потрібно бути професійним юристом, щоб розуміти, що «Пенсії по  інвалідності,  що  настала  внаслідок каліцтва  чи захворювання,  а також пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи» не є соціальними виплатами…

Але чому держава знущається над людьми, які собою закрили ядерний кошмар України? Невже таке можливе в любій демократичній державі світу?

Скільки ще всякі пани Подорожні будуть знущатися з нас, чи вони не розуміють, що залишивши нас без ліків та коштів, вони просто вбивають нас, нас, людей, які зберегли життя всім людям на цій планеті…

Учасник ліквідації

аварії на Чорнобильській АЕС

(квітень - травень 1986 року)

Віктор Гайдак