Останні публікації визвали
багато запитань, чому я рахую, що пенсія усіх, хто втратив працездатність під
час виконання трудових обов’язків в 30 кілометровій зоні аварії Чорнобильської
АЕС повинна бути не меншою ніж 9 тисяч гривень для 3 групи інвалідності. Так як
я не можу відповісти кожному, я публікую розрахунки, які мною надані в Робочу
групу при Мінсоці України.
Визначення розміру компенсації, яку ліквідатори,
потерпілі повинні отримувати за втрату працездатності
під час виконання трудових обов’язків в 30 кілометровій зоні ліквідації аварії
на ЧАЕС.
1.
Ніхто не заперечує факту, що у інвалідів –
ліквідаторів, потерпілих від Чорнобильської катастрофи втрата здоров’я,
працездатності наступила від дії іонізуючого випромінювання.
2.
Є фактом і та обставина, що умови праці
ліквідаторів, потерпілих, які виконували роботи в зоні відчуження до їх
евакуації з зони аварії, були достовірно відомі Урядовій комісії СРСР.
3.
Є безспірним фактом і зобов’язання держави,
відповідно до Конвенції 1960 року не допускати ніяких цивільних робот при
розрахунковій потужності іонізуючого випромінювання більше ніж 2,9 мР/годину.
4.
Більше того, Українська РСР, ратифікувавши
Конвенцію 1960 року зобов’язалася при проведенні любих робот, при яких
розрахунковий рівень потужності іонізуючого випромінювання може перевищити межу
в 2,9 мР/годину застосовувати тільки спеціально підготовлених рятівників.
5.
В Українській РСР станом на квітень 1986 року
спеціалізовані рятівні роботи виконували підрозділи воєнізованих горно - рятувальних
частин, які існували при кожному міністерстві. Такі підрозділи існували і при
Міненерго СРСР, якому безпосередньо підпорядкувалася Чорнобильська АЕС.
Контроль за станом та готовністю воєнізованих горно - рятувальних частин,
підрозділів до ліквідації аварій на підприємствах і в організаціях був
покладений на Державний комітет СРСР по нагляду за безпечним веденням робот в
промисловості та гірському надзору (п. 6 п.п. ц) Положення про Державний
комітет СРСР по нагляду за безпечним веденням робот в промисловості та
гірському надзору, затвердженому постановою Ради Міністрів СРСР № 232 від
25.03.1982 року в редакції постанови Ради Міністрів СРСР № 489 від 29.05.1985 року).
6.
Відповідно до наказу № 66 від 13.10.1968 року Державного
комітету СРСР по нагляду за безпечним веденням робот в промисловості та
гірському надзору при Раді Міністрів СРСР було затверджене «Положение о
денежном довольствии личного состава военизированных горноспасательных частей
угольной промышленности». Це положення прямо передбачало: «2.11. Работник,
допущенный к временному исполнению обязанностей по должности отсутствующего
работника, имеет право на получение разницы между его фактическим окладом и
должностным окладом замещаемого работника (без персональной надбавки) при
условии, что он не является штатным заместителем отсутствующего работника» -
тобто любий працівник, який виконував роботу рятівника, мав право отримати
оплату праці рятівника, тобто отримати різницю між оплатою по основному місцю
роботи і роботою рятівника.
В цьому положенні є ще один пункт, який має безпосереднє відношення до
оплати праці рятівників: «1.3. Систему оплаты труда работников ВГСЧ
устанавливает Центральный штаб ВГСЧ в соответствии с настоящим Положением, а
также другими нормативно-правовыми актами СССР, в зависимости от условий
несения службы и аварийной опасности обслуживаемых объектов. При этом уровень заработной платы должен быть не ниже
уровня оплаты труда соответствующих категорий работников обслуживаемых
организаций по добыче и переработке угля, в т.ч.: респираторщика - уровня
заработной платы рабочего V разряда на подземных работах, командира взвода - начальника участка по добыче угля (сланца), командира
отряда - главного инженера шахты, командира Отдельного отряда - технического
директора производственного объединения по добыче угля (сланца)».
Є досить важливим і наступне визначення: «3.1. Работникам, выполняющим
аварийно-спасательные и технические работы в удушливой атмосфере в газозащитных
респираторах, выплачивается за каждый час фактической работы в зоне высокой
температуры в 6-ти кратном размере часовой тарифной ставки (оклада) и в 4-х
кратном размере - за каждый час фактической работы при нормальной температуре».
7.
Враховуючи, що знаходження в 30 кілометровій
зоні аварії на ЧАЕС без газозахисного респіратора було заборонено, а також
фактичне виконання робіт ліквідаторами та потерпілими в умовах смертельно
небезпечного рівня потужності іонізуючого випромінювання, є єдино можливим
визначити, що кожен ліквідатор, потерпілий, які проводили роботи в 30 кілометровій
зоні, не міг отримувати заробітну плату меншу ніж 6-кратний розмір заробітної
плати робочого 5 розряду в атомній промисловості.
8.
Якщо навіть рахувати мінімальний коефіцієнт
співвідношень тарифних ставок окремих професій робітників і мінімального розміру
заробітної плати за галузями народного господарства України (додаток № 2 до
розпорядження Кабінету Міністрів України № 393 від 02.06.1993 року) для атомної
енергетики в 2,56, жоден ліквідатор аварії, потерпілий, який працював в 30
кілометровій зоні, не міг мати заробітну плату меншу ніж:
6 х 2,56 мзп = 15,36 мінімальних заробітних плат, тобто
пенсія ліквідатора, потерпілого 3 групи інвалідності, в самому мінімальному
випадку, не може бути меншою ніж 1218 х 15,36 х 0,5 = 9354,24 гривні, для 2
групи – 14031,36, для 1 групи інвалідності - 18708, 48 гривень.
Це мінімум.
9.
Юридично
обґрунтованими є вимоги виплати компенсації ліквідаторам виходячи із заробітку
в 30 000 рублів СРСР.
Виходячи з постанови Кабінету Міністрів СРСР № 524-156 від 07.05.86 року
«Об условиях оплаты труда и материального обеспечения работников предприятий и
организаций зоны Чернобыльской атомной электростанции», яка в пункті 10
встановила:
«10. Установить, что пенсии по
инвалидности, наступившей
вследствие увечья или
заболевания, вызванного
аварией на Чернобыльской АЭС,
а также пенсии
по случаю потери кормильца
вследствие этих причин назначаются в порядке,
предусмотренном действующим
законодательством в случае
трудового увечья или
профессионального заболевания. При этом
пенсии устанавливаются в размере возмещения фактического ущерба, определяемого в соответствии с
Правилами, утвержденными постановлением Совета Министров СССР от 3 июля 1984 г. № 690
( v0690400-84 ), но не ниже размеров, предусмотренных Законом о государственных
пенсиях».
Також потрібно врахувати вимоги Інструкції «о порядке применения Правил
возмещения предприятиями, учреждениями,
организациями ущерба, причиненного рабочим и служащим увечьем либо иным
повреждением здоровья, связанным с исполнением ими трудовых обязанностей»
(надалі Порядок) затверджена постановою Державного Комітету СРСР по труду та
соціальним питанням, яка згідно п. 1 Правил є порядком виконання цих правил. Ось
деякі пункти цього порядку:
5. Возмещение ущерба состоит в выплате потерпевшему денежных сумм в
размере заработка (или соответствующей его части), которого он лишился
вследствие утраты трудоспособности или снижения ее, за вычетом пенсии по
инвалидности в связи с трудовым увечьем, а также в компенсации дополнительных
расходов, вызванных повреждением здоровья.
6. Потерпевшему, временно переведенному с его согласия в связи с трудовым
увечьем на более легкую нижеоплачиваемую работу, выплачивается разница между прежним
и новым заработком до восстановления трудоспособности или установления
длительной либо постоянной утраты трудоспособности.
При непредоставлении администрацией в указанный период соответствующей
работы потерпевший имеет право на возмещение ущерба в размере среднемесячного
заработка, который он получал до наступления трудового увечья.
15. Eсли работник проработал менее одного полного месяца, то заработок за
все проработанное время делится на число проработанных дней и полученная сумма
умножается на число рабочих дней в месяц, исчисленное в среднем за год (25,4 -
при шестидневной рабочей неделе и 21,2 - при пятидневной рабочей неделе). B
этом случае заработок, из которого исчисляется размер возмещения ущерба, не
может превышать полутора тарифных (расчетных) ставок или полутора месячных
окладов данного работника» - кінець цитати.
Умови моєї праці в 30 кілометровій зоні свідчать про особливу невідкладну
потребу в моїй участі в роботах по ліквідації аварії. Оплата таких завдань
передбачена розпорядженням Ради Міністрів СРСР № 964-рс від 17 травня 1986
року.
Тобто в розмірі 1000 тисячі рублів СРСР за день…
Учасник ліквідації
аварії на Чорнобильській АЕС
(квітень - травень 1986 року)
Віктор
Гайдак
Да перестаньте басни писати!
ОтветитьУдалить