«Новий» уряд . . . зі старими обличчями (роздуми після зустрічі з першим заступником Міністра соціальної політики України)

9 квітня 2014 року біля Будинку Кабінету Міністрів України у Києві відбулася акція протесту громадських організацій, які опікуються соціальним захистом постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Учасники пікетування обрали Робочу групу для ведення у подальшому переговорів з керівництвом Мінсоцполітики України та іншими органами влади.

13 червня 2014 року в рамках проведення консультацій про прийняття урядом справедливого та законного порядку нарахування та сплати інвалідам ЧАЕС державної пенсії я зустрівся з Першим заступником Міністра соціальної політики Мущиніним Віталієм Вадимовичем, на якій були присутні директори Департаментів Мінсоцполітики України Шамбір Микола Іванович та Подорожний Сергій Михайлович. Починаючи з 10 квітня 2014 року Робоча група намагається досягнути якогось консенсусу. Здавалося б, новий уряд, голова якого, звинувативши своїх попередників в тому, що вони розікрали Україну, творили масове беззаконня, взяв на себе обов’язок в подальшій діяльності Кабінету Міністрів України дотримуватись законності, верховенства права…

Але на жаль, після цієї робочої зустрічі з представниками влади я переконався, що створення кожної наступної Переговорної групи їм, ДЕРЖАВНИМ СЛУЖБОВЦЯМ (тобто людям, які утримуються Державою за рахунок платників податків), потрібен лише для імітування бурхливої діяльності …

Враження таке, що я балакаю навіть не з чиновниками епохи Януковича, а з якимись партійними керівниками з прорадянських часів – багато розмов про захист людини і жодної конкретної справи, щоб цій людині допомогти…

Багато обіцянок… і дії з точністю до навпаки – замість обіцяного для Ліквідаторів аварії на ЧАЕС, мінімуму пенсії в 420 % відсотків мінімальної пенсії за віком для інвалідів ІІІ групи, навіть наявні «Януковицько-Азаровські» розміри пенсій залишили без індексації…

Я не можу зрозуміти логіки цих можновладців – ось новий прем’єр – міністр України А. Яценюк підписав постанову № 112 від 25 березня 2014 року, якою в 2014 році відмінив індексацію додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю – чому? На підставі чого? Це ж повне беззаконня . . .

Ще більш незрозумілим є введений цією ж постановою пункт 15-1:

«15-1. Особам, які одночасно мають право на отримання надбавки, додаткової пенсії, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань» і «Про соціальний захист дітей війни», таке підвищення провадиться за їх вибором за однією з підстав.».

Я запитую, так що, в найближчий час постраждалим прийдеться вибирати між надбавкою інваліда війни, дитини війни та додатковою пенсією за шкоду заподіяну здоров’ю? Мені кажуть – «ні», але чому ж тоді не відмінять цю постанову?

Пам’ятаєте постанову КМУ № 745 від 6 липня 2011 року? Азаров теж казав, що чорнобильців вона не торкнеться, а потім в листопаді та грудні 2011 року посадив усіх інвалідів ЧАЕС на хліб та воду…

Але навіть Азаров не посягав на те, щоб не платити надбавки, додаткові пенсії інвалідам війни, дітям війни. Так що, Арсеній Яценюк перевершив Азарова, і ким він став для інвалідів – чорнобильців . . .

 Невже й справді ще рано розходитись Майдану?

Але навіть не це головне.

Кожен з нас, чорнобильців, знає наскільки ми всі беззахисні – наш Закон № 796, який би, здавалося, повинен надійно захищати всіх потерпілих від Чорнобильської катастрофи, написаний, відверто кажучи, недолуго, легко змінюється Верховною Радою на потребу сьогоденним пріоритетам, в яких захист потерпілих завжди був на останньому місці. Цей закон, досить прогресивний станом на 1991 рік, зараз є в більшості путами, які не дозволяють потерпілим захищати свої права.

Зараз цей закон дозволяє знущатися з людей, які в 1986 – 1988 роках ліквідували ядерну загрозу світу. Навколо цього закону кучкуються цілі сім’ї чиновників, які ділять поміж собою бюджетні кошти…

І цей закон, станом на сьогодення, ставить більше питань, ніж їх вирішує…

Після того, як у 1990 році розсекретили рівні радіації у 30-кілометровій зоні аварії на Чорнобильській АЕС, стало зрозуміло, що потужність іонізуючого γ –опромінення на кордоні зони становила мінімум 5 мілірентген на годину, а ніяк не 0,15 мР/годину, як повідомлялося в радянських офіційних джерелах (газета «Правда», 10.05.1986 р., № 130 (24752)), виникло тільки одне запитання – а чому до ліквідаторів, відповідно до Закону № 796-ХІІ віднесені тільки ті, хто працював в 30-кілометровій зоні. А як бути з тими, хто працював в зоні з рівнем сумарного γ та β – випромінювання більше 2,8 мР\годину?

Чому саме сумарного γ та β – опромінення? – загальновідомо, що при радіаційних аваріях на АЕС β — випромінювання ніколи не буває меншим ніж 50 % рівня γ – випромінювання, це ж не атомний вибух бомби.

А 2,8 мР\год – це та межа, яку СРСР, Українська РСР зобов’язалися не переходити при виконанні всяких цивільних робіт у полях іонізуючого випромінювання (вимоги ратифікованої без застережень СРСР та УРСР в 1968 році Конвенції ООН 1960 року «Про захист працівників від іонізуючої радіації»).

Зразу ж виникає питання, чому всі переселенці, які працювали в зоні безумовного (обов’язкового) відселення в 1986 – 1988 році мають якийсь урізаний статус, хіба вони не підпадають під дію Конвенції ООН 1960 року?

Тобто, як не бери, Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991 року значно звужує права українців, які підпадають під дію Конвенції «Про захист працівників від іонізуючої радіації». Більше того, Закон № 796-ХІІ фактично урізав гарантії Конвенції, що він не може робити ні в якому випадку.

На жаль я не тільки не почув відповіді на ці питання, які безумовно хвилюють як ліквідаторів, так і потерпілих, є прямим порушенням норм Конвенції ООН, мені знову почали розповідати про нехватку коштів…

На мої неодноразові запитання, чи може порушення вимог ратифікованої Конвенції ООН бути виправданим нехваткою коштів у державі, жодного разу так і не отримав відповіді…

Навіть у підручниках чітко виписано, що всі ризики при непередбачених обставинах, закладаються в ціну на електроенергію. З червня 2014 року ми сплачуємо за електроенергію на 30% більше, ніж до цього. Так чи не варто ці кошти спрямувати на виплату пенсій за втрату працездатності для ошуканих ліквідаторів аварії на ЧАЕС.

Чи знову, за рахунок підвищення ціни на електроенергію, з’являться в Україні власники «Золотих батонів»?

Чи цього чекає країна від «нового» уряду?

Учасник ліквідації

аварії на Чорнобильській АЕС

(квітень - травень 1986 року)

Віктор Гайдак