Враження від «особистого» прийому …

Надія вмирає останньою… Вчора, 22 грудня 2014 року, я і група інвалідів – ліквідаторів ЧАЕС записалися на особистий прийом до Міністра соціальної політики України Розенка Павла Валерійовича.

Фактично це перший прийом цього міністра після того, як його призначили на посаду. Мій обов’язок був в тому, аби донести особисто до міністра проблеми простих інвалідів, які станом на сьогодення приречені державою на смерть. Залишилося менше 500 днів до того часу, коли закінчаться обов’язки держави по вирішенню наших проблем – в усьому світі існує загальне правило, згідно якого ядерна шкода здоров’ю, працездатності розглядається в судах на протязі 30 років, на цей строк держава зобов’язана зберігати всі данні про наше переопромінення, час та місце проведення робіт пов’язаних з радіацією.

Після 30 років кінці з кінцями вже не зведеш – бо держава вже не буде нічого нам винна.

І є ще питання – всі 2008 - 2014 роки я провів в судах – в окружному адміністративному суді міста Києва мене вже кожна собака знає. І все це ні до чого не привело. Рішення 2008 – 2011 року, не скасовані ніким, просто не виконуються. І всі суди 2012 – 2014 року просто фарс – я ставлю питання про невідповідність моєї пенсії, яку я отримую по постановах КМУ № № 745, 1210, 112 нормам конвенцій ратифікованих Українською РСР станом на 26.04.1986 року, а суди виносять рішення про те, що ми – інваліди – ліквідатори, не прописані в Законі України «Про охорону праці» 1993 року, тому нас якби й не існує.

Це навіть не свавілля – судді просто знущаються, десятки засідань, на яких я і ще декілька активістів з моєї групи доводимо кожне слово, саму суть чисельних порушень норм, які допускає держава, а суди приймають рішення – відмовити на підставі закону 1993 року, який на цьому суді навіть не згадувався… Але більший шок викликало рішення апеляційного суду, я думаю, немає потреби розповідати скільки ми його чекали, скільки писали заяв скарг, бо судді взагалі не хотіли розглядати нашу апеляційну скаргу – засідання відбулося, судді апеляційного суду вислухали всі доводи, посилання на вимоги того ж Верховного Суду України і прийняли рішення… що Закон України «Про охорону праці» на ліквідаторів ЧАЕС не розповсюджується, тому нас не має юридично…

Нібито не було ні Конвенцій МОП, ні декларацій ООН…

Коротше кажучи – станом на сьогодення судовий захист у інвалідів ЧАЕС практично відсутній. Заставити цих злочинців в мантіях прийняти законне рішення просто не можливо – у них не має ні совісті ні честі. Тільки страх за свої шкури…

Як і слід було очікувати, ми попали на прийом до заступника міністра -Іванкевича Віктора Вікторовича. Вже спочатку стало зрозуміло, що чисельна команда з представників департаментів міністерства, пенсійного фонду, зібралася на цьому прийомі з єдиною метою – заткнути нам рота. Тільки твердження про те, що вони все роблять по закону. На найпростіші прохання – покажіть нам ті рішення Урядової комісії СРСР, на підставі яких ви платите нам копійки, інші документи, на які ви посилаєтеся при відмові виконувати рішення судів 2008 – 2011 року, з’ясувалося, що оригінали в Україні не збереглися, а ті що є – тільки для службового використання – повна маячня…

Це було б смішно, якби це не був прийом у особи, яка відповідно до положення про його міністерство, несе особисту відповідальність за все, що коять по Україні з пенсіями, соціальними виплатами інвалідів ЧАЕС…

Через 20 хвилин стало зрозуміло, що нічого не змінилося у цьому міністерстві з приходом нового міністра.

Нам вдалося довести заступнику міністра, що ввірене його патрону міністерство використовує у своїй діяльності протиправні нормативні документи, в яких не враховано офіційне визнання Україною факту фальсифікації рівня радіації в місці проведення нами робіт з ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, повністю ігноровано порушення усіх існуючих на той час нормативів та правил нарахування заробітної плати з урахуванням фактичного рівня потужності іонізуючого випромінювання…

Але на останнє питання «Коли будуть вирішені ці питання?» відповідь була стандартна: «В мене нема таких повноважень, ідіть до суду». На цьому ми й пішли з цього «особистого» прийому… Розуміючи, що крім цвинтаря нам в цій державі йти нікуди … Але ні я, ні ми не хочемо і не будемо заживо вмирати…

Учасник ліквідації

аварії на Чорнобильській АЕС

 (квітень - травень 1986 року)

Віктор Гайдак