Чекаємо не пільг, а соціального захисту

Повертаючись до публікацій минулих років...

Незабаром сумна дата - 24-а річниця аварії на Чорнобильській АЕС. Аварія вже отримала два істотних визначення: найбільша у світі техногенна катастрофа та чорнобильська атомна війна. Із 190 тонн ядерного палива майже 90 відсотків потрапили в атмосферу. Значна територія України була забруднена радіоактивним пилом. За висновками фахівців, викид радіонуклідів був у сотні разів потужнішим, ніж під час ядерного вибуху в Хіросімі. Герої-пожежники за лічені години після аварії локалізували пожежу, а далі за справу взялися військові частини, підрозділи цивільної оборони та будівельники. Саме вони у травневі свята запобігли ще більшому вибуху, який спустошив би пів-України.

Понад 600 тисяч офіцерів і бійців строкової служби та запасу були мобілізовані на важку та небезпечну роботу. Запізно прийшло офіційне повідомлення про небезпеку, багато людей отримали великі дози радіаційного опромінення. Сьогодні держава має виправити помилки і взяти на себе відповідальність за подолання наслідків аварії.

Серед нагальних питань, які, на нашу думку, треба терміново вирішити, - необхідність виділити із загальної кількості постраждалих саме ліквідаторів, які перебували в зоні аварійних робіт у 1986, 1987, 1989 роках. Акцентувати увагу на ліквідаторах-інвалідах квітня - грудня 1986 року, бо саме на їхні плечі випав найтяжчий період.

Потребує істотного покращення медичне забезпечення "чорнобильців". Право на безоплатні медикаменти часом залишається тільки на папері. Визначені законом медичні норми харчування безпідставно замінюються загально фізіологічними. Путівок для санаторно-курортного лікування інвалідів-чорнобильців завжди не вистачає. Самостійно придбати їх вони не можуть, бо компенсація за недотриману путівку наразі становить лише 120 грн, що складає приблизно 20-ту частину її фактичної вартості. Сумно порівнювати грошову компенсацію на оздоровлення народного депутата у розмірі 35 тис. грн із жебрацькою подачкою інвалідові-ліквідатору.

Протягом тривалого часу не вирішуються питання з відшкодування інвалідам-ліквідаторам за втрачене здоров'я, що передбачено трудовим законодавством та Конституцією України.

На наше переконання, настав час, аби ліквідаторів наслідків аварії 1986 року прирівняти у статусі до захисників Батьківщини у 1941-1945 рр., адже ліквідатори - "воїни Чорнобиля 1986 року" були на справжній атомній війні.Зрозуміло, що проблеми, породжені Чорнобильською катастрофою понад 20 років тому, важким тягарем лягли на економіку України. Та прикро, що розроблені на чинній законодавчій базі державні програми з мінімізації її наслідків повною мірою не виконуються. А деякі важливі статті Конституції та Закону "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи", брутально порушуються.

Отже, необхідно найближчим часом доопрацювати закон про соціальний захист постраждалих від Чорнобильської аварії і внести відповідні зміни до бюджету на поточний рік.

В умовах фінансового дефіциту доцільно повернутися до створення Чорнобильського фонду, до якого залучати кошти у відсотках від бізнесової діяльності в Україні іноземних фірм та компаній, від надвисоких прибутків окремих громадян, підприємств тютюнової та алкогольної промисловості, штрафи за забруднення довкілля і нанесення шкоди природі тощо. До цього фонду можуть бути віднесені доброчинні внески від спонсорів та меценатів, які звільнятимуться від оподаткування. Положення про фонд необхідно опрацювати спільно із громадськими організаціями, що будуть залучені до контролю за цільовими витратами.

З-поміж заходів програми щодо мінімізації наслідків аварії, які потребують великих капіталовкладень, треба визначити пріоритетні і послідовно їх виконувати. Зосередити увагу на тих, що мають важливу соціальну складову.

Поширити для інвалідів-ліквідаторів 1986 року, які фактично є учасниками атомної війни, додаткові компенсації на кшталт учасників Великої Вітчизняної війни.

Вилучити із вживання сам термін "пільги", який принижує гідність героїв-ліквідаторів аварії, та не відповідає дійсності.

Доцільно встановити орден (почесний знак) - нагороду для учасників самого найважчого періоду боротьби з наслідками аварії на ЧАЕС (1986 рік) та надати їм статус осіб, що одержують надбавку за особливі заслуги перед державою.

Треба усвідомити, що Чорнобиль буде поряд з нами не одне десятиліття, тож негативні наслідки аварії глибшатимуть.

Щоразу перед черговою річницею аварії ліквідатори чують гасла про необхідність змінити ставлення до справжніх рятівників Вітчизни. Однак час спливає, а все залишається без змін. Багато разів порушувалося питання про необхідність завершити спорудження меморіального комплексу пам'яті Чорнобильської катастрофи по вул. Нагірній у Шевченківському районі Києва. Його розпочали зводити ще 1993 року. Побудовано храм, коло і курган пам'яті з дзвіницею. Проте залишилось найголовніше - збудувати музей.

З роками відходять у небуття ті, хто безпосередньо брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської аварії. Їх залишається дедалі менше. За підрахунками - приблизно 60 тисяч. Тож треба поквапитися віддати їм належне. Не випадково два роки поспіль у святкових колонах Переможців 9 Травня на Хрещатику йде зведена колона воїнів-чорнобильців. Вони горді, вони не просять милостині та жалюгідних пільг. Вони чекають, коли прокинеться сумління у наших чиновників і держава гідно вшанує своїх рятівників.

Чорнобиль - наша пам'ять, наш біль. А водночас і рубіж крутого повороту історії, що вчить нас і багато до чого зобов'язує. Впевнений, спільними зусиллями ми маємо загоїти заподіяні рани і згадувати про трагедію не тільки напередодні скорботної чергової річниці, бо за 24-ю будуть 25-та і наступні роковини.

Юрій СЄДИХ,

Дійсний член Академії будівництва України,

учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС

у 1986 році 1-ї категорії, інвалід ІІ групи

ИСТОЧНИК: