Навіщо нам таке Міністерство Соціальної політики?

Зараз активно обговорюється в організаціях ліквідаторів аварії на ЧАЕС, ветеранів ядерних випробувань, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, де йде повсякденна робота, про вимогу до президента України, Кабінету Міністрів України, про виведення питань соціального захисту, компенсації втрати здоров’я, пенсійного забезпечення інвалідів ЧАЕС з ведення Міністерства соціальної політики України.

За тридцять років з моменту початку аварії на Чорнобильській АЕС інваліди ЧАЕС ще не були так погано захищені в соціальному плані, як сьогодні.

Більше того, ті нормативні акти, які у 1986 – 1989 роках гарантували ліквідаторам аварії достойне людини життя в випадку критичної втрати здоров’я, працездатності, перекручені, переінакшені таким чином, що сьогодні не держава повинна сплачувати інвалідам пенсії, а вже інваліди повинні дякувати чиновникам, що ті не відібрали останні крихти – такої непосильної для інвалідів ЧАЕС економічної ситуації ще не було в Україні ні разу, починаючи з 1991 року.

Середні пенсії інвалідів ЧАЕС, які втратили працездатність внаслідок переопромінювання від радіації, на рівні 100 доларів США, а у багатьох вони ще менші, при тому що ціни на продукти та ліки вже на рівні, а в багатьох випадках і значно вищі Європейських.

А чиновники Мінсоцу України граються в блазня, зараз таке враження, після спілкування з цими спеціалістами, що ядерний реактор нам інопланетяни в Чорнобиль закинули, де він і вибухнув, на подив місцевих чиновників, які нібито не знали що таке буває і вимушені були на ходу щось вирішувати.

Навіть школярі розуміють, що Чорнобильська ЧАЕС була збудована не в 1986 році, і не розглядати можливість вибуху реакторів, хоч би якщо б поцілили в них ракетою, здійснили підрив, чи просто внаслідок землетрусу, було просто неможливо. Вже й розсекретили такі документи як Постанова Ради Міністрів СРСР № 883 — 283 від 25 вересня 1980 року «О мерах по дальнейшему повышению безопасности атомных электростанций» та розробленої в рамках цієї постанови директиви начальника цивільної оборони СССР № 06—1980 г. (ДНГ0–06) «О защите персонала и населения, проживающего в 30–километровой зоне в случае аварии на станции», вже доступний для ознайомлення й «План мероприятий Чернобыльской АЭС по защите персонала и населения» на випадок ядерної аварії, затверджений 27 листопада 1983 року Третім главком Мінздраву СРСР та ВПО «Союзатомэнерго» Миненерго СРСР як раз в зв’язку з введенням в лад 4 енергоблоку ЧАЕС, а Мінсоц України все годує нас казочками про те, що аварія трапилась як грім серед ясного неба і ніхто не знав, що робити…

Так, той же ДНГО-06 викликає багато запитань, бо як там вказано, 30 кілометрова зона на випадок аварії на ЧАЕС вводилася тільки для аварії 3 типу, поза проектної, але в межах однієї республіки. Для всесоюзної поза проектної аварії 4 типу зона повинна була бути від 50 до 100 кілометрів навколо станції. Як ми зараз знаємо, Чорнобильська катастрофа має планетний характер.

Що робити з блазнями, які стверджують про те, що «план Цивільної оборони в період аварії на ЧАЕС не вводився» (роз’яснення Мінпраці та соцполітики від 01.01.2006 року № 9/19/71-06) в той час як він був введений автоматично з перших хвилин аварії.

І що робити з нелюдами, які заради шахрайської економії на пенсіях інвалідів-ліквідаторів, знищили сотні планів, нормативних документів: розпоряджень, роз’яснень, и так далі, в яких був встановлений мінімум оплати для ліквідаторів, які працювали в ядерному пеклі не менше 16 мінімальних заробітних плат на місяць, і які стверджують, що нещасні 6, 8, 10 мінімальних пенсій створюють економічну небезпеку для всієї України.

Ось простіший приклад — славнозвісна постанова уряду УРСР від 10.06.1986 року № 207-7, яка хоч і була розсекречена в липні 1989 року, але нормативні акти, на підставі яких вона приймалася, та які її роз’яснюють, або засекречені станом і на сьогодення, або таємно зникли…

Наприклад у відомому листі Міністерства праці України (тодішня назва Мінсоцу України) від 29.10.92 року № 09-3751, № 1082/3к, № 13-412/308 роз’яснювалося:

«У зв’язку з численними запитами про порядок вирішення грошових вимог осіб, які брали участь у роботах в зоні відчуження в 1986 — 1987 роках, Міністерство праці України, Міністерство України у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС і Міністерство фінансів України роз’яснюють:

Вирішення грошових вимог осіб, які в 1986 — 1987 роках брали участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і зоні відчуження і їм не була нарахована підвищена заробітна плата за основним місцем роботи відповідно до встановлених розмірів, повинно проводитись відповідно до чинного законодавства України.

Зазначені витрати здійснюються за рахунок власних коштів підприємства (організації) і компенсації з державного бюджету не підлягають».

Здавалося б все зрозуміло, є нормативно встановлені розміри підвищеної заробітної плати, і якщо були порушення, то потрібно заробітну плату перерахувати, але які це нормативи, де вони оприлюднені, як їх застосовувати?

Сотні тисяч ліквідаторів зверталися до всіх контролюючих органів з проханням, вимогою надати завірені копії відповідних нормативних актів.

І якщо саму постанову № 207-7 вдалося знайти в архівах, то роз’яснення до цієї постанови Держкомпраці УРСР від 14.07.1986 року № 81с, ніде знайти не вдалося – вони були знищені через три роки, так і не будучи розсекреченими.

А це дуже важливе роз’яснення для нарахування заробітної плати ліквідаторам, яке визначало, що оплаті підлягав весь час знаходження ліквідаторів аварії в зонах небезпеки. Саме це роз’яснення вимагало сплачувати весь час знаходження ліквідатора в зоні небезпеки, а не ті 6 годин, які йому ставили «для галочки».

Листом від 24.04.1997 року № 06-1635 «Про оплату праці громадян, які виконували роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження у 1986 – 1990 роках» теж Міністерство праці України відмахнулося від ліквідаторів, вказавши, що постанова Ради міністрів Української РСР від 10.06.1986 року та роз’яснення до цієї постанови Держкомпраці Української РСР від 14.07.1986 року № 81 були надіслані всім міністерствам і відомствам, облвиконкомам для доведення до підвідомчих підприємств, тому оприлюднювати ці роз’яснення немає потреби.

Що це, як не відверте знущання з інвалідів – ліквідаторів? – всім відомо, що постанова № 207-7 була з грифом секретно, як і роз’яснення № 81с, так яким чином підприємства, більшість з яких не мало навіть 1 відділів (по роботі з секретними документами) могло використовувати цю постанову та роз’яснення в своїй роботі?

А навіть ті підприємства, які мали 1 відділ, але не виробляли секретну продукцію, тому їх бухгалтери не мали допуску до секретних нормативів, як вони могли використовувати ці нормативи?

Знущання, неприкрите знущання з ліквідаторів.

Більше того, в усіх подальших роз’ясненнях перейменованого Міністерства праці України, вже були відсутні навіть натяки на ці нормативні документи.

Ще ганебніша ситуація з визначенням зон небезпеки.

Станом на сьогодення є тільки одна офіційно оприлюднена інформація про рівень переопромінювання під час аварії на Чорнобильській АЕС – «на початку аварії рівень радіації досягав безпосередньо біля Чорнобильської АЕС 10-15 мілірентгенів на годину (Радянська Україна, 1986 р., 11.05, № 107 (19612), «Про поліпшення радіаційної обстановки у 30-кілометровій зоні свідчать такі дані. На межі цієї зони порівняно з піком випромінювання в момент аварії (10-15 мілірентген на годину) на 5 травня радіація зменшилася до двох-трьох мілірентген, а 8 травня знизилася до 0.15 мілірентгена на годину. Рівень радіоактивності у водних резервуарах Києва та області був нормальним в усі моменти» (Радянська Україна, 11.05.1986 р., № 107 (19612). В доповіді СРСР в МАГАТЕ (липень 1986 року) визначається, що рівень радіації в місцях проведення робіт з ліквідації аварії ніде не перевищував 3 мілірентгени на годину, так звідки взялися твердження Мінсоцполітики про те, що підвищеній оплаті підлягають тільки ті ліквідатори, які працювали в умовах переопромінювання вище 5, 20 та 100 мілірентген на годину? Цю радіацію теж «інопланетяни» вже після аварії в 30 кілометрову зону в пригоршнях принесли?

А як оцінювати розсекречені в 2013 – 2016 роках документи КДБ Української РСР, наприклад Тимчасові рівні допустимого радіоактивного забруднення від 12.06.1986 року № 129-254ДСП, за підписом Головного санітарного лікаря СРСР, які стверджують, що зони небезпеки залежали від рівня забруднення шкіри ліквідатора, і якщо цей рівень був вище 2 мілірентген на годину, то така зона була 3 зоною небезпеки, і оплата за весь час знаходження в ній повинна була бути 5 кратною? І якщо й існував норматив про 100 мілірентген на годину, то тільки для зовнішнього захисту, коли на шкірі ліквідатора рівень радіації був менший 2 мілірентген.

І останнє, вже навіть в книжках наводяться розсекречені данні Міноборони СРСР, які встановлюють, що твердження влади про відсутність в атмосфері в 30 зоні корпускулярного випромінювання (альфа, бета) не відповідає дійсності, і останній потужній викид бета – часток стався не 2 травня 1986 року, як офіційно повідомлялося, а 26 серпня 1986 року, а Мінсоц України не робить нічого для захисту інвалідів ЧАЕС, яким із-за занижених коефіцієнтів зон небезпеки не сплачують зароблену пенсію.

Є ще багато прикладів, коли Мінсоц України несе нісенітницю, розповсюджує відверту брехню, тільки для того, щоб не платити ліквідаторам зароблену ними державну пенсію. Не платити всупереч усім нормативним актам 1986 року… і здоровому глузду.

Чи потрібно таке міністерство інвалідам – ліквідаторам Чорнобильської катастрофи? – ми вважаємо що ні …

Учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС

(квітень — травень 1986 року) –

Заступник голови правління

ВГО  «Всеукраїнське об’єднання

Ветеранів Чорнобиля»

Віктор Гайдак

P.S. Це та інші питання: в тому числі щодо вшанування 26 квітня ходою пам’яті наших побратимів, яких вже немає поруч, з запрошенням всіх небайдужих до наших проблем, буде обговорено на з’їзді, про місце та дату проведення якого буде повідомлено Оргкомітетом найближчим часом.