Перша в Україні і настільки правдива та справедлива постанова Харківської апеляції щодо визнання виконання робіт у зоні відчуження цивільними ліквідаторами у складі Цивільної оборони та права на отримання посвідчень осіб з інвалідністю внаслідок війни (невзираючи на практику Верховного суду)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

27 листопада 2019 р.                                     права № 520/6631/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Сіренко О.І.,

Суддів: Кононенко З.О. ,  Калиновського В.А. ,

за участю секретаря судового засідання  Ковальчук А.С  

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.08.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 22.08.19 року по справі № 520/6631/19

за позовом      ОСОБА_1 

     

до    Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації         

                                   

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації, в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову УСЗН Харківської РДА Харківської області у наданні ОСОБА_1 статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни;

- зобов`язати вчинити дії з приводу встановлення ОСОБА_1 статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни.

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що заявник брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони, що підтверджується наданими доказами, а тому набув право на встановлення статусу інваліда війни.

22.08.2019 року рішенням Харківського окружного адміністративного судупозов  залишено без задоволення.

В  апеляційній скарзі  позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач  вказав на невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального права. Стверджує, що має право на встановлення йому статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни, оскільки був залучений до складу формувань Цивільної  оборони, став інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією  наслідків Чорнобильської катастрофи. Отже, з викладених підстав, вважає рішення суду першої інстанції помилковим та таким, що не відповідає засадам адміністративного судочинства.

Відповідач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, вказав на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відсутність підстав для його скасування. Вважає, що належного документального підтвердження безпосередньої участі  у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони ОСОБА_1 до управління не надав, тому його позовні вимоги задоволенню не підлягають. Отже, посилаючись на викладені доводи, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази,  вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню  з наступних підстав.

          Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що заявник у період 30.06.1987р.-29.07.1987р. брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК № 630447 заявнику встановлено другу групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з роботою по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

У цілях практичної реалізації наміру домогтись надання статусу інваліда війни з видачею відповідно посвідчення, заявник 27.05.2019 р. звернувся до територіального органу соціального захисту населення з відповідною заявою.

Управління соціального захисту населення Харківської РДА Харківської області відмовило у задоволенні звернення заявника відмовив листом від 10.06.2019р. № 04-29/4229, посилаючись на відсутність документів про залучення конкретно заявника до складу формувань Цивільної оборони.

Не погодившись із відмовою відповідача у наданні ОСОБА_1 статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що належного документального підтвердження безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони ОСОБА_1  до владного суб`єкта не надав.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до ст.4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначений у ст. 7 вказаного Закону.

У відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від    22.10.1993    р. №    3551-XII (далі - Закон № 3551) до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених вказаною нормою є:

1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

У відповідності до ч. 1 ст. 78 КАС України  обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Так, факт настання інвалідності позивача внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та участь позивача у цій ліквідації жодною з сторін не заперечується та матеріали справи підтверджується, отже, не підлягають доказуванню

З приводу  залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони, колегія суддів зауважує, що приписами Закону № 3551-XII не встановлено вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони.

При цьому, згідно з вимогами нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 18.03.1976 №201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 №90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 №92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об`єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 №01, від 30.04.1986 №02, від 04.05.1986 №16, від 19.05.1986 №52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років.

Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

Зазначене також підтверджується листом Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 12.01.2017 року №01-1-14/69 та Інформаційною довідкою Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 20.10.2017 № 01.1-14-1654-1 (а.с.18-21).

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

Крім зазначеного, в листі Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 12.01.2017 року №01-1-14/69 вказано, що департамент видає довідки, які містять інформаційні положення, що є достатнім для підтвердження  участі у складі формування Цивільної оборони на Чорнобильської АЕС (а.с.21).

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що наказом Міністерства енергетики і електрифікації СРСР від 28.05.1981 № 45с "Про створення спецформувань на атомних електростанціях" (на виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 25.11.1980 № 833-283 "Про заходи щодо подальшого підвищення безпеки атомних електростанцій" (наказ Міненерго СРСР від 11.11.1980 №81сс), було зобов`язано Міністерство енергетики і електрифікації СРСР створити на кожній діючій атомній електростанції (у тому числі і ЧАЕС у ІІІ кварталі 1981 року) спеціальні відомчі формування та забезпечити залучення невоєнізованих формувань цивільної оборони для захисту персоналу, населення і для відновлення атомних електростанцій у випадку аварій, стихійних лих у мирний час та масових руйнувань у військовий час та затвердити штат та табель штату спец формувань атомних станцій.

Листом Всесоюзного промислового об`єднання по атомній енергетиці "Союзатоменерго" Міністерства енергетики і електрифікації СРСР №672с від 06.12.1982 р. "Про використання нормативних документів з питань захисту персоналу та населення в разі аварії на АС" директору Чорнобильської АЕС, зокрема, роз`яснено, що ліквідація наслідків радіаційних аварій, включаючи МПА (максимальна проектна аварія), може проводитися персоналом або в складі звичайної цехової структури, або структури Цивільної оборони, на розсуд директора атомної станції. Переведення роботи персоналу в структуру Цивільної оборони є обов`язковим при виникненні гіпотетичної аварії на атомній станції або введення періоду "Загальної готовності Цивільної оборони".

Згідно з пунктом 1 наказу Чорнобильської атомної електростанції імені В.І. Леніна від 03.04.1986 №4-ДСК "Про підготовку навчання цивільної оборони" до навчання залучено: увесь персонал станції - для відпрацювання дій за сигналами ЦО.

Чорнобильською атомною електростанцією імені В.І. Леніна ВПО "Союзатоменерго" Міністерства енергетики і електрифікації СРСР 19.04.1986 року видано наказ № 2с від 19.04.1985 "Про керівний склад, служби та формування цивільної оборони" із грифом "Таємно", відповідно до якого створено пункт управління Цивільної оборони Чорнобильської АЕС (пункт 1 наказу); для організації виконання завдань по забезпеченню заходів цивільної оборони, підготовки спеціального формування, невоєнізованих формувань ЦО і керівництва ними при проведенні рятувальних і невідкладних аварійно-відновлювальних робіт створено служби цивільної оборони ЧАЕС.

28.05.1986 Чорнобильською атомною електростанцією імені В.І. Леніна ВПО "Союзатоменерго" Міністерства енергетики і електрифікації СРСР видано наказ "Про створення відділу мобілізаційної підготовки та цивільної оборони" №4с, згідно з яким з 01.06.1985 року створено відділ мобілізаційної підготовки та цивільної оборони у відповідності із штатним розписом, затвердженим 23.05.1985 р., в документах відкритого характеру відділ мобілізаційної підготовки та цивільної оборони іменувати умовно "другий відділ", на начальника відділу мобілізаційної підготовки та цивільної оборони покладено виконання функціональних обов`язків начальника штаба цивільної оборони  Чорнобильської АЕС, наказано вважати начальника штабу ЦО і другого відділу заступником начальника цивільної оборони ЧАЕС, що має право від імені начальника ЦО віддавати з питань ЦО і мобілізаційної роботи усні і письмові розпорядження, обов`язкові для виконання усіма працівниками ЧАЕС, включаючи керівний склад (а.с.21).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що створення документів, на наявності яких наполягає відповідач, не залежить від волі позивача, адже позивач не є видавцем таких документів, у зв`язку з чим на нього не може бути покладений обов`язок доводити те, що від нього не залежить.

Згідно з частиною 2    статті 19 Конституції України    органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені    Конституцією    та законами України.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач відмовляючи у наданні ОСОБА_1 статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством, з порушенням вимог ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до ч. 2    ст. 77 КАС України    в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, відповідач, наполягаючи на тому, що документи, які підтверджують залучення позивача особисто до формувань цивільної оборони у вигляді наказу чи розпорядження, повинен був надати суду такі документи або доводити відсутність прізвища позивача у таких документах, тобто обов`язок доказування лежить  самому на  відповідачеві.

Однак, УСЗН Харківської РДА Харківської області, як  суб`єктом владних повноважень, не було спростовано твердження позивача про те, що він був залучений до складу відповідних формувань,  не надано належних доказів на обґрунтування правомірності відмови у наданні позивачу статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни.

При цьому, позивачем було надано достатньо доказів, які дають підстави вважати, що він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність  достатніх доказів для встановлення ОСОБА_1  статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 9 частини 2  статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року, кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

В справі «East/WestAllianceLimited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Зважаючи на природу та підстави даного спору та, оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, колегія суддів вважає за необхідне зобов`язати вчинити дії з приводу встановлення ОСОБА_1 статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни.

Таким чином, колегія суддів вважає позовні  вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;  4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про  задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.08.2019 року по справі № 520/6631/19 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким   адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації у наданні ОСОБА_1  статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації вчинити дії з приводу встановлення ОСОБА_1 статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)О.І. Сіренко

Судді(підпис)  (підпис) З.О. Кононенко    В.А. Калиновський  

Повний текст постанови складено  02.12.2019 року