В ВС поставили под сомнение абсолютность принципа правовой определенности

Согласно доктрине res judicata суды должны руководствоваться законом, действовавшим во время возникновения правоотношений. До недавнего времени это воспринималось как аксиома. Впрочем, в Верховном Суде нашлись те, кто аргументировал необходимость отступления от такой правовой позиции. При определенных условиях.

Рішення, які не потрібно виконувати

Недолугість законодавчих норм породжує хибну судову практику. Такій ситуації дали визначення — виключна правова проблема. На таку ВПП наразилася колегія Касаційного адміністративного суду у справі №808/1628/18, яка спочатку стосувалася лише перерахунку пенсії.

У 2018 році суди першої та апеляційної інстанцій в задоволенні позову відмовили, оскільки в ч.3 ст.59 закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» існувала умова щодо її поширення лише на військовослужбовців дійсної строкової служби. А позивач був призваний в армію через 4 роки після того, як воював із радіоактивним забрудненням.

Проте, як повідомляв «ЗіБ», рішенням Конституційного Суду від 25.04.2019

№1-р(II)/2019 уточнення щодо дійсної строкової служби було визнане таким, яке не відповідає Основному Закону. Спираючись на цей акт КС, ліквідатор звернувся із заявою про перегляд попереднього рішення за виключними обставинами. Але суди були непохитні в переконанні щодо своєї правоти.

Причина — у дещо несподіваному розумінні п.1 ч.5 ст.361 Кодексу адміністративного судочинства. Точніше — додаткової умови, коли рішення КС може бути підставою для перегляду за виключними обставинами, якщо судове рішення ще не було виконане. На думку судів, у цьому випадку йдеться лише про рішення, які підлягали б примусовому виконанню. А рішення про відмову виконувати не потрібно.

Утім, урешті-решт така умова перетворилася на ВПП, оскільки думка судів попередніх інстанцій в цій справі ґрунтується на позиції самого Верховного Суду. Одна з колегій КАС також дотримується позиції, що відмовне рішення не може бути переглянуте за виключними обставинами на цій підставі. Інша ж (і вона не одна) вважає, що рішення КС не має ретроспективної дії, оскільки суди повинні керуватися нормами закону, чинними на момент виникнення спірних правовідносин. Інакше буде порушений принцип res judicata.

Натомість троє інших суддів КАС поглянули на ці доктрини під іншим кутом зору й дійшли висновку, що не все так однозначно.

Між правильним і стабільним

Зокрема, як зазначено в ухвалі від 20.02.2020, якщо погодитися з такими підходами, то позивач, який пройшов усі інстанції, звернуся з конституційної скаргою та домігся визнання закону неконституційним, не може розраховувати на перегляд рішення у своїй справі. Тобто інститут перегляду справи за виключними обставинами фактично перестає діяти та втрачає практичне значення.

Проте, оскільки рішення про відмову в задоволенні позову дійсно не підлягає виконанню, воно не може бути «ще не виконаним». Тобто на підстави його перегляду за виключними обставинами, на думку колегії, додаткова умова п.1 ч.5 ст.361 КАС апріорі не може поширюватися.

Що стосується дії рішень КС у часі, то й до цієї доктрини є зауваження. Вони ґрунтуються на приписах ст.3 Конституції щодо відповідальності держави перед людиною за свою діяльність. Тому колегія КАС уважає, що держава має забезпечити ефективне поновлення прав через можливість повторного розгляду справи, під час якого суд загальної юрисдикції, зважаючи на рішення КС, повинен переглянути своє рішення, яке ґрунтувалося на неконституційних положеннях закону.

Це цілком узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який допускає відхід від принципу юридичної визначеності як виняток, якщо для цього є певні обставини. Разом з тим у Страсбурзі наголошують, що ризик будь-якої помилки, зробленої органами влади, мусить нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи.

Крім того, принцип юридичної визначеності спрямований насамперед на запобігання перегляду судових рішень, що набрали законної сили, з ініціативи держави. Натомість, як зазначається в ухвалі, немає релевантної практики, яка б обмежувала право людини ініціювати такий перегляд через неконституційність закону.

До того ж суспільний інтерес щодо усунення сумніву в законності та обґрунтованості судового рішення переважає над суспільним інтересом щодо дотримання принципу юридичної визначеності. Й у разі конкуренції між правильним і стабільним, на думку колегії, перевагу слід віддавати першому.

Таким чином, колегія КАС вирішила передати справу на розгляд Великої палати ВС, аби та розібралась із цією виключно правовою проблемою.

Умисел на неконституційність

Щоправда, і ця позиція щодо підстав перегляду не є бездоганною. Зокрема, саме існування умови щодо «ще не виконаного рішення» для перегляду за виключними обставинами «ЗіБ» ставив під сумнів у 2018 році, під час інтерв’ю з тодішнім Головою КС Станіславом Шевчуком (див. «ЗіБ»). На його думку, «у нові кодекси закралася, будемо вважати, помилка». Адже з незрозумілих причин реформатори поставилися до рішень КС із меншою повагою, ніж до прецедентів ЄСПЛ, які визнаються безумовною підставою для перегляду. «Має місце або такий умисел, або нерозуміння законодавцем природи конституційної скарги», — зауважив С.Шевчук.

У парламенті попереднього скликання був навіть зареєстрований законопроект щодо відновлення права громадян на справедливий суд (№8620), яким пропонувалося прибрати цю умову.

Крім того, навряд чи варто погоджуватися з твердженням, що можливість поновити права, порушені парламентом через ухвалення неконституційного закону, слід надавати тільки особам, які зверталися до суду. Адже в акті найвищої юридичної сили презюмується, що жоден державний орган, навіть законодавчий, не може ігнорувати волю народу, який зобов’язав

владу діяти відповідно до Конституції.

Як зазначила колегія КАС із посиланням на ЄСПЛ, «держава, чиї органи влади не дотримувалися власних внутрішніх правил і процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов’язків». Тож, вочевидь, кожен, чиї права були порушені дією неконституційного акта, не повинен зазнавати дискримінації залежно від того, чи встиг він звернутися до суду. Або принаймні законодавець на виконання рішення КС зобов’язаний самостійно прийняти такий акт, що компенсує збитки від неправомірних дій. Як власних, так і Уряду чи Президента.

Тепер у ВП ВС є шанс зробити крок до того, аби почати виховувати в народних обранців та чиновників справжню повагу до Конституції. Адже для довіри суспільства до судової системи справедливість дійсно важливіша за стабільні неконституційні акти, які здатен ухвалювати парламент.

Є ще право звернутися до КС, аби бодай визнати спірну додаткову умову неконституційною, не чекаючи, доки за палату це зробить звичайний громадянин.  

ЛЕВ СЕМИШОЦКИЙ

СУДЕБНАЯ ПРАКТИКА

ИСТОЧНИК: