Заява до суду (командировочные)

Адміністративна позовна заява до суду для ліквідатора ЧАЕС інваліда 3 групи (командировочные)

До Харківського окружного адміністративного суду

     

Позивач:          Хромов Леонід Васильович

ел. пошта: 1919700971@mail.gov.ua

тел.: __________________________

адреса: _______________________

______________________________

РНОКПП: _____________________

Представник     Бургас Ігор Христофорович

позивача:           ел. пошта: byrgas@ukr.net

 тел.: _________________________

  адреса: ______________________

  _____________________________

  РНОКПП: ____________________

Відповідач:  Головне управління Пенсійного   фонду України в Харківській області

                          ел. пошта: gu@kh.pfu.gov.ua

                           тел.: 380577157575

                           м. Харків, пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3

                           під., 2 пов., 61022

                           код ЄДРПОУ 14099344

АДМІНІСТРАТИВНИЙ  ПОЗОВ

1. 2 грудня 2017 року, на Загальних зборах ліквідаторів Чорнобильської катастрофи Лозівського району Харківської області, було прийняте звернення до керівництва Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі – Секретаріат) з приводу дискримінації при унормуванні питань пенсійного забезпечення осіб з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щодо яких установлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, які не були військовослужбовцями строкової служби, порівняно з особами, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби та внаслідок цього стали особами з інвалідністю.

2. В зверненні ми, як громадяни України, які постраждали від дискримінації, просили встановити факт дискримінації та захистити наші права, відповідно до частини 3 статті 55 Конституції України.

3. Так, чинним законодавством нам, ліквідаторам Чорнобильської катастрофи, відрядженим для проведення дезактиваційних робіт в зоні відчуження Чорнобильської АЕС, не було надано можливості отримувати пенсію по інвалідності з розрахунку п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, як це було надано солдатам строкової служби, які приймали участь в ліквідації Чорнобильської катастрофи, з 01.10.2017 року частиною 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

4. До 01.10.2017 року ми були в однакових умовах, так як частина 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначала ідентичні частині 5 статті 57 цього закону права ліквідаторів отримувати за їх бажанням пенсію по інвалідності обчислену з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження.

5. Всі ми виконували роботи по дезактивації зони відчуження Чорнобильської катастрофи відповідно до постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 29.05.1986 року № 634-188 «Про проведення дезактиваційних робіт в районах Української РСР та Білоруської РСР, підданих радіаційному забрудненню в зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС».

6. Саме під час виконання цих робіт ми отримали переопромінювання, яке привело до інвалідності.

7. В відношенні шкоди завданої нашому здоров’ю під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС має місце генеральний делікт, відповідальність за який несе держава.

8. Так 31 липня 1990 року спеціальною Комісією з питань чорнобильської катастрофи Верховної Ради Української РСР озвучені фактів офіційного заниження в десятки – сотні разів рівня іонізуючого випромінювання в зоні виконання мною роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

9. 01 серпня 1990 року постановою Верховної Ради Української РСР № 95-ХІІ «Про невідкладні заходи щодо захисту громадян України від наслідків Чорнобильської катастрофи» робота Ради Міністрів Української РСР, радянських і господарських органів республіки по подоланню наслідків Чорнобильської катастрофи у 1986-1989 роках визнана незадовільною.

10. Пунктом 4 цієї постанови створено тимчасову депутатську комісію Верховної Ради УРСР для розслідування всього комплексу подій, пов'язаних з аварією на Чорнобильській АЕС, а також дій службових осіб по прихованню інформації від народу України.

11. По результатам розслідування тимчасової депутатської комісії Верховної Ради УРСР Генеральною прокуратурою України 11 лютого 1992 року порушена кримінальна справа № 49-441, за ознаками передбаченими ст. 165 ч. 2 КК України (зловживання владою або службовим становищем) по обвинуваченню вищих посадових осіб Української РСР – Першого секретаря ЦК України Щербицького В.В., Голови Ради Міністрів Української РСР Ляшко О.П., Голови Президії Верховної Ради Української РСР Шевченко В.С. та міністра охорони здоров'я Української РСР Романенко А.Е.

12. Вищим посадовцям інкриміновано фальсифікацію реального рівня іонізуючого випромінювання в зоні аварії на Чорнобильській АЕС, що привело до масового переопромінювання персоналу станції, ліквідаторів наслідків аварії та населення, мешканців зони ураженої радіацією.

13. 24 квітня 1993 року слідчий з особливо важливих справ Генеральної прокуратури України, старший радник юстиції О. Кузьмак, розглянувши матеріали кримінальної справи, постановив: «провина Щербицького, Шевченко, Ляшко, Романенко в зловживанні владою й службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки, доведена».

14. Як встановлено в постанові: « … оскільки під час глобальної Чорнобильської катастрофи під погрозою були життя й здоров'я народу, збереження його генофонду, а тому в умовах крайньої необхідності вони повинні були зробити все від них залежне й можливе для збереження людей, а не турбуватися про власне благополуччя й службовій кар'єрі, але самостійно вони навіть не намагалися сповістити населення про небезпеку й захистити людей». 

15. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки (надалі – Конституція УРСР) від 20.04.1978 р. № 888-IX в статті 40 визнавала право громадян Української РСР на охорону здоров'я, яке забезпечене  техніки безпеки праці та нормами виробничої санітарії.

16. Діючі в 1986 – 1989 роках Норми радіаційної безпеки НРБ – 76, НРБ-76/87, Основні санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання ОСП – 72/80, Наказ Міністра оборони СРСР від 8.12.1983 р. № 285 «Об основных санитарных правилах работы с радиоактивными веществами и другими источниками ионизирующих излучений и льготах военнослужащим, работающим с источниками ионизирующих излучений», категорично забороняли проводити роботи в умовах понад нормованого іонізуючого випромінювання без спеціального захисного обладнання, яке не було надане мені внаслідок офіційного заниження рівня переопромінювання, що й привело до мого каліцтва.

17. Відповідно до пункту 4.10 Норм радіаційної безпеки НРБ 76, НРБ 76/87 навіть незначне підвищення рівня переопромінювання працюючих допускалося виключно за письмовою згодою виконавця роботи. Дозвіл на виконання таких робот надається нарядом-допуском, в якому докладно вказується весь перелік та регламент роботи, заходи безпеки.

18. Пункт 4.3 Норм радіаційної безпеки НРБ 76, НРБ 76/87 забороняє проводити любі роботи без індивідуального дозиметричного контролю при потенційній можливості отримати одну третину річної ГДДП (гранично допустимої дози переопромінювання). Данні індивідуального дозиметру в обов’язковому порядку заносяться до наряду - допуску.

19. Такий наряд-допуск є єдиним нормативно визначеним первинним документом, який підтверджує виконання державою вимог радіаційної безпеки, його не застосування по відношенню до мене є прямим порушення державою вимог ратифікованої Українською РСР Конвенції МОП № 115 «Про захист працівників від іонізуючої радіації» (ратифіковано Українською РСР 19.06.68 р.), норм і вимог радіаційної безпеки, правил санітарії при роботі в умовах іонізуючого випромінювання.

20. Держава, допустивши мене, як і інших відряджених на ліквідацію Чорнобильської катастрофи, як і солдатів строкової служби, ігнорувала обов’язок оформлення таких нарядів-допусків, тому станом на сьогодення ми всі опинилися в однаковому положенні відсутності первинних документів, які б надали можливість отримати відшкодування шкоди завданої нашому здоров’ю радіацією, яка привела до втрати працездатності, інвалідності.

21. Тобто держава грубо порушила взяті на себе зобов’язання по належному захисту нас від іонізуючого випромінювання, застосування індивідуального дозиметричного контролю і ведення нарядів-допусків, як це визначене Конвенцією МОП № 115 «Про захист працівників від іонізуючої радіації».

22. Приймаючи 28.02.1991 року Закон України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", законодавець в 13 статті Закону  визнав всю відповідальність за шкоду  здоров'ю або втрату працездатності  громадянами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

23. 28 червня 1996 року на п’ятій сесії Верховної Ради України була прийнята Конституція України, стаття 16 якої закріпила обов’язок держави по подоланню  наслідків Чорнобильської  катастрофи - катастрофи  планетарного  масштабу.

24. 25 січня 2018 року було оприлюднено Подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини № 1.-185/18-87 від 24.01.2018 р. Прем’єр-міністру України, в якому Уповноважений встановив ознаки дискримінації в розмірі отримуваної нами пенсії по зрівнянню з пенсією військовослужбовців строкової служби.

25. Відповідно до статей 1,2,3,13 та 17 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 р. № 776/96-ВР це подання є достатнім доказом наявності у мене, а також всіх інших ліквідаторів Чорнобильської катастрофи, права на отримання пенсію по інвалідності за втрату здоров’я, шкоду завдану каліцтвом внаслідок ліквідації Чорнобильської катастрофи в розмірі не меншому ніж п’ять мінімальних розмірів заробітної плати, без всякої дискримінації починаючи з 01.10.2017 року.

26. Дискримінація в Україні заборонена конституційним імперативом статті 24 Конституції України.

27. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року № 5207-VI, дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

28. Статтею 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено, що законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: 1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; 2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; 3) повагу до гідності кожної людини; 4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

29. Стаття 14 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» надає право особі, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, звернутися до суду в порядку, визначеному законом.

30. Таким чином ні Конституція України, ні Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» не допускають дискримінаційних обмежень розміру відшкодування шкоди завданої трудовим каліцтвом внаслідок ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

31. На доказ явної дискримінації додаю довідку відповідача про доходи № 6338 9332 1753 1314 від 25.03.2020 року, яка свідчить, що в січні – лютому 2020 року я отримав загальну пенсію в розмірі по 3519.00 гривень, в той час як тільки одна пенсія по інвалідності повинна дорівнювати 60 % х 5 х 4723 = 14169 гривень, тобто в п’ять разів менше.

На підстав всього вищевикладеного,

ПРОШУ СУД:

1. Прийняти до розгляду поданий мною адміністративний позов.

2. Визнати дискримінаційними обмеження розміру відшкодування шкоди завданої моєму здоров’ю каліцтвом внаслідок ліквідації Чорнобильської катастрофи з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зробити перерахунок та сплачувати належну мені пенсію по інвалідності виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, починаючи з 01.10.2019 року.

4. Проводити розгляд адміністративного позову без моєї участі.

5. Допустити рішення суду до негайного виконання.

Додатки: копія позову для відповідача; копія посвідчення заявника – 2 екз., копія паспорту з кодом – 2 екз., копія експертного висновку – 2 екз., копія довідки МСЕК – 2 екз., копія довідки про отримувану пенсію – 2 екз, копія Подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини № 1.-185/18-87 від 24.01.2018 р. (тільки для суду).

Відповідно до п. 8 статті 160 КАС України зазначаю, я є громадянином, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, що відповідно до частини

1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнює від сплати судового збору. Копія посвідчення додана до позовної заяви.

Відповідно до п.п. 11) пункту 5 статті 160 КАС України надаю власне письмове підтвердження про те, що мною, Хромовим Леонідом Васильовичем, не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.

25 березня 2020 року

                                 ________________________________ Хромов Л.В.