МНЕНИЕ…

Про дискримінацію та соціальну справедливість (в аспекті постанов Великої Палати Верховного Суду по зразковим справам щодо розмірів пенсійного забезпечення потерпілих та учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи). До другої річниці рішення Верховного Суду о справі № 520/1972/19

Верховний Суд  за поданнями судді Харківського окружного адміністративного суду Білової О.В., розглянув 25.02.2020 як зразкову справу 520/12609/19, а 20.05.2020 розглянув як зразкову справу 520/1972/19. В першій справі Суд відмовив у задоволенні позовних вимог позивача, а в другій задовольнив позовні вимоги позивача частково.

25 лютого 2022 року виповнюється 2 роки як Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача — Мороз Л.Л., суддів: Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., Рибачука А.І., Саприкіної І.В., за участю: секретаря судового засідання Шосенко К.М., представника позивача Чубко О.М.,  розглянули у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції зразкову справу № 520/1972/19 за позовом Браховецького Б.П., до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

20 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача — Тацій Л.В., суддів: Єзерова А.А., Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г., Шарапи В.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження зразкову адміністративну справу № 520/12609/19 за позовом Шабельник М.В., до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення суми.

Спір в цих справах стосувався правозастосування частини 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі- Закон №796-XII).

Позивачі в цих справах заявили аналогічні вимоги (по різному висловлені, але однакові по суті) щодо обчислення пенсії колишнім військовослужбовцям інвалідність яких пов’язана з участю в ліквідації Чорнобильської катастрофи за ч. 3 ст. 59 Закону №796-ХІІ з мінімальної заробітної плати встановленої на 1 січня відповідного року помноженої на п’ять.

Стаття 59 цього Закону має назву : «Пенсії військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації Чорнобильської  катастрофи», а частина 3 згідно Рішення Конституційного Суду України  №1р(II)/2019 від 25.04.2019 та формулювання : «Особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється  відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб — з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати встановленої на 1 січня відповідного року».

Позивач Браховецький Б.П., в справі 520/1972/19 та позивач Шабельник М.В., в справі 520/12609/19 подали до Великої Палати Верховного Суду  (далі- ВП ВС) апеляційні скарги на рішення Верховного Суду (далі — ВС) в цих справах.

Я, вважаючи, що ці дві зразкові справи можуть стосуватись моїх інтересів  теж подав апеляційні скарги до ВП ВС. Аргументами моїх скарг було те, що ВП ВС 18.03.2020 вже розглядала зразкову справу 240/4937/18 і зробила правовий висновок про те, що у випадку суперечності норм підзаконного акта: «Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України (далі — КМУ) від 23.11.2011 № 1210 (із змінами та доповненнями) нормам Закону №796-ХІІ слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

В цій справі спір стосувався правозастосування ст. 39 Закону №796-ХІІ, яка  згідно  до  Рішення  КСУ  від  17.07.2018  №6-р/2018  має  формулювання :

«Громадянам, які  працюють  на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

-у зоні безумовного (обов`язкового) відселення- три мінімальні заробітні плати;

— у зоні гарантованого добровільного відселення — дві мінімальні заробітні плати;

— у зоні посиленого радіоекологічного контролю — одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії не працюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях,і стипендії студентам,які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».

Доктрина venire contrafactum proprium  (заборони  суперечливої поведінки),базується на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Я стверджую, що після оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень (ЄДРСР) постанови Великої Палата Верховного Суду від 18.03.2020 в зразковій справі 240/4937/18 я, як військовослужбовець, мав законне  сподівання та легітимне очікування на обчислення моєї пенсії по інвалідності у розмірі, визначеному частиною 3 ст. 59 Закону №796-ХІІ з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, аналогічно як і цивільний пенсіонер в справі 240/4937/18.

Будь-яке обчислення моєї пенсії за формулою визначеною КМУ в результаті застосування якої розмір пенсії може зменшуватись було не законним відповідно до статті 22 Конституції України. Крім цього, я звертав увагу Суду на дискримінацію в пенсійному забезпеченні інвалідів (дискримінація заборонена ст. 24 Конституції України та ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі- Конвенція).

ВП ВС  21.04.2021 розглянула справу 520/12609/19, а 12.05.2021 справу 520/1972/19  (суддя-доповідач в обох справах Гриців М.І.) та залишила апеляційні скарги позивачів, осіб які приєднались до апеляційної скарги та мої апеляційні скарги без задоволення, а рішення ВС без змін.

Постанови ВП ВС в цих справах  прийняті після Рішення КСУ №1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021  в якому зазначено (п. 2.5), що соціальні зобов’язання держави перед громадянами, які втратили здоров’я внаслідок того, що держава свого часу зобов’язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС — катастрофи планетарного масштабу та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа  потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави. Тому соціальні гарантії, зокрема й мінімальний рівень соціального захисту для цієї категорії осіб, має встановлювати законодавець. КМУ як державному органу, уповноваженому розробляти проект закону про державний бюджет та забезпечувати виконання затвердженого  закону, належить визначати умови та порядок призначення встановлених законом мінімальних розмірів державної пенсії для зазначеної категорії осіб.

Мною до ВП ВС було подано клопотання, які Суд назвав : «додаткові пояснення» (п. 6 Постанови по справі 520/1972/19) про врахування цього Рішення КСУ. Але, ВП ВС це клопотання проігнорувала.

Частина 3 ст. 59 Закону №796-ХІІ була інтерпретована ВС, а потім і  ВП ВС в цих справах як право КМУ визначати в підзаконному нормативно-правовому акті формулу за якою буде обчислюватись пенсія цій категорії потерпілих від Чорнобильської катастрофи громадян. Вважаю, що ВП ВС, по суті, зруйнувала принципи верховенства права  (пункт 1 частини 3 ст. 2 та ст. 6 КАС України) та пріоритету закону (частина 1 ст. 7 КАС України).

ВП ВС обґрунтовуючи свою позицію в справі 520/12609/19 зазначила (п.21): «Закон № 796-XII та Закон №2262-XIІ не містять положень про те, що пенсія по інвалідності розраховується саме у п`ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року…» та (п.22): «Правила частини 3 ст. 59 Закону … не містять чітких, конкретних й однозначних положень, які би вимагали виплачувати пенсію по інвалідності пенсіонерам з числа військовослужбовців, які брали участь в ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, у твердих (абсолютних) розмірах (величинах) без застосування будь-яких формул, передбачених статтею 54 цього Закону, тобто, простіше кажучи, лише в розмірі одного розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного року, помноженого на кратне число п`ять, і все».  Аналогічні висновки наведені і в постанові ВП ВС по справі 520/1972/19 (п.28). Ключові слова в цій правовій позиції : «І все».             

Але, є кілька «але» шановні Верховні правознавці !

1. «Правила частини 3 ст. 59 Закону … не містять чітких, конкретних й однозначних положень, які би вимагали виплачувати пенсію по інвалідності пенсіонерам з числа військовослужбовців, які брали участь в ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, у твердих (абсолютних) розмірах (величинах) з застосуванням будь-яких формул, передбачених статтею 54 цього Закону, крім формули визначеної самою частиною 3 статті 59.

2. Презумпція надана Верховним Судом та  ВП ВС при тлумаченні  цієї норми закону спростовується тим, що Суд надав їй зовсім іншого змісту так як ЦЯ НОРМА ЗАКОНУ НЕ МІСТИТЬ  ПРАВО КМУ РЕГУЛЮВАТИ ЦІ ПРАВОВІДНОСИНИ.

3. Частина 3 ст. 59 Закону №796 -ХІІ має альтернативну диспозицію  права вибору пенсіонера щодо обчислення пенсії : «… за законом, або за бажанням таких осіб у п`ятикратному  розмірі мінімальної заробітної плати…» .

Вважаю, що тлумачення надане ВС та ВП ВС в цих справах ст. 54 та ст. 59  Закону №796-ХІІ які мають різні назви і предмет правового регулювання сприяло прийняттю СВАВІЛЬНИХ  РІШЕНЬ судом найвищої інстанції.

Я переконаний, що тлумачення ст. 59 Закону №796-ХІІ надане ВП ВС в постановах в зразкових справах №520/12609/19 і №520/1972/19 щодо права КМУ визначати підзаконними нормативно-правовими актами формулу соціальних виплат не відповідає цій нормі закону.

Конституційний Суд України у рішенні № 4-рп/2015 від 13.05.2015 зазначив, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом, а КМУ вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією. Надалі КСУ повторив цю правову позицію у рішенні від 13.12.2019 року №7-р(ІІ)/2019 та зазначив, що права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку КМУ) відсутні.  У Рішенні КСУ від 22.09.2005 року №5-рп/2005 міститься наступний висновок (§ 5.4): «…із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі».

Так, 14.10.2010 ЄСПЛ у рішенні у справі SHCHOKIN v. UKRAINE (заяви №23759/03 та № 37943/06, §50-56) визначив концепцію якості закону з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону»; у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов’язків осіб, національні судові органи зобов’язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Чи відповідає  тлумачення Верховним Судом ст. 39,  ст. 54 та ст. 59 Закону № 796-ХІІ  суспільному інтересу та «законному сподіванню» в аспекті ст. 8 та ст. 129 Конституції України та «розумному підґрунтю» в аспекті Рішення ЄСПЛ від 16.11.2020 POPOVIĆ AND OTHERS v. SERBIA № 26944/13 чи Рішення ЄСПЛ від 06.12.2007 BЕIAN v. ROMANIA (no. 1) № 30658/05 ?

Переконаний, що  ВС, а згодом ВП ВС змінили свій підхід до тлумачення норми права, що свідчить про відсутність прозорості та негативно впливає на довіру суспільства та віру в закон : — в справі 240/4937/18 йдеться про верховенство закону, а в справах 520/12609/19 та 520/1972/19 — про верховенство постанови КМУ та ухваленню ВП ВС у трьох зразкових справах щодо питання обчислення пенсії одній категорії громадян — потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи рішень із протилежними висновками.

Крім цього, ВП ВС не дала відповіді на пряме та доречне питання позивачів та моє питання:- про дискримінацію в питаннях пенсійного забезпечення осіб з інвалідністю.

В цих двох справах пенсіонери — військовослужбовці, інвалідність яких пов’язана з участю у ліквідації Чорнобильської катастрофи звернулися до суду з метою захисту своїх прав на пенсію у належному розмірі, тобто відновлення передбаченої законом гарантії на соціальне забезпечення. У спорах щодо призначення / перерахунку належної особі пенсії ціллю, з якою ініціюється судовий процес, є отримання соціальної виплати у розмірі, на який у особи виникло право згідно до норм чинного законодавства.

Декларування ВП ВС часткового права у особи на соціальні виплати у розмірі гіпотетичної формули визначеної КМУ у зразковій справі 520/1972/19 та заперечення такого права у зразковій справі 520/12609/19 не може бути свідченням про відновлення порушеного права особи, за захистом якого вона звернулась, а висновків у зразковій справі 240/4937/18 — є свідченням дискримінації до інвалідів військовослужбовців у порівнянні із цивільним пенсіонером, який до того ж інвалідом не являється, оскільки одним із наслідків цієї катастрофи було набуття інвалідності учасниками ії ліквідації. Інвалідність внаслідок Чорнобильської катастрофи та шкода  здоров’ю безумовно потребують додаткових фінансових витрат на лікування та реабілітацію.

Переконаний, що ВС, а згодом  ВП ВС з сумнівним правовим обґрунтуванням застосували різний підхід до вирішення спору позивачів — колишніх військовослужбовців, інвалідність яких пов’язана з ліквідацією Чорнобильської катастрофи та допустили ДИСКРИМІНАЦІЮ «без розумного підґрунтя» стосовно громадян  потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи :  — одним (цивільному не працюючому  пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення) для обчислення доплати до пенсії норми визначеної Законом №796-XIІ (ст.39), а другим пенсіонерам:- інвалідам військовослужбовцям застосувала для обчислення державної пенсії норми визначеної підзаконним нормативно — правовим актом.

Необхідно особливо зазначити, що виплати передбачені  ст. 39  Закону № 796-ХІІ являються доплатою, тобто додатком до основної пенсії цивільного не працюючого пенсіонера !

Так, доплата до пенсії цивільного не працюючого пенсіонера мешкаючого у зоні гарантованого добровільного відселення обчислена органом Пенсійного Фонду України (далі — ПФУ) за ст. 39 Закону №796-XIІ в 2020 році складала 2 х 5000 грн.=10000 грн,  в 2021 році 2 х 6000 грн.=12000 грн., а в 2022 році 2 х 6500 грн.=13000 грн., що відповідно до курсу Національного Банку України  (далі — НБУ) 1 євро = від 26,50 до 30,50 грн., (2020-21р.) дорівнювала від 380 євро в 2020 році до 400 євро в 2021 році та  410 євро в 2022 році (курс   НБУ 31,74) .        

Вважаю за необхідне звернути увагу, що таке обчислення  доплати до пенсії не працюючого пенсіонера мешкаючого у зоні гарантованого добровільного відселення відбудеться тільки після рішення суду за позовом такого пенсіонера !       

Оскільки цей пенсіонер ще мав можливість і працювати то його розмір доплати до пенсії підвищувався б на 25 % і складав в 2022 році  13000 + 25 % = 16250 грн… та ще + наприклад, мінімальна пенсія…  

Розмір моєї державної пенсії як колишнього військовослужбовця, учасника ліквідації Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інваліда війни 2 групи (70 % втрати працездатності) обчислений органом ПФУ за  постановою КМУ № 1210  складав в 2020 році від 7909 грн., до 8780 грн., в 2021 році, що відповідно до курсу НБУ 1 євро = від 26,50 до 30,50 грн., дорівнював близько 300 євро щомісячно.

Таким чином, різниця доплати до пенсії цивільного  пенсіонера мешкаючого у зоні гарантованого добровільного відселення, обчислена за ст. 39 Закону № 796-ХІІ та державної пенсії пенсіонера військовослужбовця, інвалідність якого пов’язана з участю в ліквідації Чорнобильської катастрофи за постановою КМУ в 2020-21 р. складала близько 200 євро в місяць на користь цивільного пенсіонера.

Звертаю Вашу увагу, що я аналізую законодавство чинне на час виникнення спірних правовідносин та практику Верховного Сулу і Великої Палати ВС на той час.

Переконаний, що  Велика Палата Верховного Суду в цих справах, аналогічно як і Верховний Суд касації Румунії (див. рішення ЄСПЛ BEIAN v. ROMANIA (№1) №30658/05 від 06.12.2007) знехтувала приписами (§ 39) щодо правової визначеності та (§ 63) фактично відмовилася від врегулювання конфлікту та як мені вбачається лише поглибила його залишивши в силі протилежні рішення ВС.   Зазначене, на моє переконання, являється порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною Законом  №475/97-ВР від 17.07.1997 та Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, яка ратифікована Україною Законом  № 1767-VI від 16.12.2009.

Звертає увагу той факт, що в зразковій справі 520/1972/19 –7 суддів Великої Палати Верховного Суду висловили окрему думку, а в зразковій справі 520/12609/19 — 1 суддя ВП ВС, що свідчить про відсутність одностайності серед суддів Великої Палати Верховного Суду в цих справах.

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов’язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Вважаю, що в цих справах Верховний Суд і  ВП ВС цих принципів, не дотримались.

За певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов’язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя.  Проте не можна стверджувати про наявність»законного сподівання», якщо спір щодо тлумачення закону  № 796-XIІ між цивільним пенсіонером та органом ПФУ судом вирішується  позитивно, а спір щодо тлумачення закону №796-XIІ між колишніми військовослужбовцями пенсіонерами, особами з інвалідністю та органом ПФУ негативно.

Суперечливі за змістом рішення №520/12609/19 та №520/1972/19 прийняті Верховним Судом в зразкових справах та підтверджені при апеляційному розгляді Великою Палатою Верховного Суду (суддя-доповідач в обох справах Гриців М.І.), які визначені законом судами останньої інстанції. Суперечливі рішення ВС можуть створити стан юридичної невизначеності, що зменшує рівень суспільної довіри до судової системи, а така довіра, беззаперечно, є одним з основних складових держави, заснованої на верховенстві права, що підтверджено рішенням від 06.12.2007 ЄСПЛ BEIAN v. ROMANIA (№ 1) (заява №30658/05) про порушення ст. 6 та ст. 14 Конвенції у сукупності зі ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції.

Різні постанови ВП ВС 520/12609/19 та 520/1972/19 (враховуючи рішення по справі №240/4937/18), яка, крім того, є судом останньої інстанції у справах, заснованих на одному законі, подібних фактах та предметі спору можуть спричиняти порушення проти принципу правової визначеності і навіть можуть означати відмову у правосудді, як у рішенні ЄСПЛ від 14.09.2021 INMOBILIZADOS Y GESTIONES S.L.v.SPAIN(заява №79530/17) §34.

Переконаний, що Верховний Суд, а згодом ВП ВС при тлумаченні частини 3 ст. 59 Закону № 796-XII допустили  перекручування цієї норми закону та проігнорували ії суть, надали їй зовсім іншого змісту (інколи навіть протилежного), так як в цій нормі відсутнє право Кабінету Міністрів України регулювати ці правовідносини, а застосувавши до цих правовідносин ще і тлумачення ст. 54 цього Закону коли є очевидною суперечність з цією нормою закону за змістом та предметом регулювання у мене є всі підстави стверджувати, що ВС, а згодом Велика Палата Верховного Суду постановили СВАВІЛЬНІ рішення які суперечать принципам законності та справедливості. Якщо держава має широкі межі розсуду при визначенні вимог для  надання  права  абстрактно, принцип того, що право має бути ефективним, вимагає, щоб процедура надання права містила достатні гарантії для запобігання свавільним рішенням (§ 59 рішення ЄСПЛ від 19.10.2004 Melnychenko v. Ukraine (заява N 17707/02), що на моє переконання не було дотримано в цих справах.

Вважаю, що рішення національних судів  не відповідали   принципам законності та справедливості, оскільки вони суперечили Конституції України (ст. ст. 16, 24, 46), національному законодавству щодо верховенства права  (ст. 6 КАС України), верховенства закону (частина 1 ст.7 КАС України) , самій нормі ч. 3 ст. 59 Закону № 796-XIІ та Конвенції : порушення ст. 6 та ст. 14 Конвенції у сукупності зі ст.1 Протоколу 1 до Конвенції.

Відповідно до пункту 22 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України зразкова адміністративна справа — це типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення. При ухваленні рішення у типовій справі , яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні ВС за результатами розгляду зразкової справи, суд має врахувати правові висновки ВС, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (ч. 3 ст. 291 КАС України).

З повагою, юрист-правознавець

Віктор Лимаренко.

viktor-2901@ukr.net