Відкрите звернення Генеральному Прокурору України

Шановний Віктор Павлович!

Закінчується двадцять шостий рік з дня найстрашнішої у світі техногенної (ядерної) катастрофи, яка позначилася на долях людства. 14 грудня 1986 року закінчився перший етап подолання катастрофи, коли було відбудовано «САРКАФАГ», яким закінчився перший етап «БОЙОВИХ ДІЙ» по приборканню «МИРНОГО АТОМА», коли тисячі людей, ризикуючи своїм здоров’ям та життям, ліквідували можливість ще страшнішої світової катастрофи, інші назавжди були відселені з рідних домівок. Згідно указу Президента України від 10.11.2006 року № 975/2006, 14 грудня було встановлено «День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», яким вшановано мужність та високий професіоналізм учасників ліквідації Чорнобильської катастрофи, які по «таємному» наказу ДЕРЖАВИ (від якого не можна було відмовитися без кримінальної відповідальності) працювали в ЗОНІ відчуження (відселення) під дією надмірного рівня іонізуючого випромінювання.

   І саме на 25-ту річницю до ювілейних днів інваліди ліквідатори отримали кілька подарунків у вигляді злочинних рішень Конституційного Суду України , який всупереч положень Конституції України (254к/96-ВР) та Закону України «Про Конституційний Суд України» прийняв протиправні, (явно замовлені) рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2011 (v020p710-11)від 26.12.2011 р. та № 3-рп/2012 (v003p710-12) від 25.01.2012 р., якими визнано конституційним внесення до законів України про Державний бюджет України на 2011 р та 2012 р. змін, щодо заниження повного відшкодування збитків гарантованих ДЕРЖАВОЮ інвалідам-ліквідаторам Чорнобильської катастрофи, та заниження відшкодування збитків передбачених ДЕРЖАВОЮ інвалідам війни (що по наказу ДЕРЖАВИ захищали національні інтереси країни, при цьому отримали поранення, контузію чи невиліковні хвороби, наслідком чого встановлена невиліковна інвалідність).

Виносячи зазначені вище протиправні рішення, судді Конституційного Суду України, які прийняли ці рішення порушили цілу низку Законів України і Міжнародних Законів, які ратифіковані Україною. В першу чергу це Основний Закон України - Конституція України (254к/96-ВР), а саме статті 3, 8, 16, 19, 22, 24, 46, 50, 56, 58, 60, 64, 68, 92 (ч. 2), 113, 150, 152, статті діючих Кодексів та Законів України (проігноровано конституційний принцип верховенства права та положення Закону України «Про Конституційний Суд України»), положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 р.), положення Конвенції про права інвалідів (ратифікованої Законом України № 1767-VІ (1767-17) від 16.12.2009 р.), положень Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 року (ратифікованої Законом України № 334/96-ВР від 12.07.1996 р.).

Зазначені рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2011, від 26.12.2011 р. та № 3-рп/2012, 25.01.2012 р., юридично відмінили встановлене ДЕРЖАВОЮ повне відшкодування збитків, яке надається інвалідам-ліквідаторам, що виконали «таємний наказ» ДЕРЖАВИ, (від якого не можна було відмовитися без кримінальної відповідальності) та працювали в ЗОНІ відчуження (відселення) під дією надмірного рівня іонізуючого випромінювання тому втратили здоров’я та отримали стійку невиліковну інвалідність, за яку гарантовано надається ДЕРЖАВНЕ відшкодування (а не соціальні пільги, на що робиться неправомірна посилка в рішенні КСУ). Згідно статті 16 Конституції України (254к/96-ВР), статей 3, 13, 74. 76, 80 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» № 36/95-ВР від 08.02.1995 р. (надалі Закон 36/95-ВР), статей 13,20, 48-52, 54, 58, 67, 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ (796-12) від 28.02.1991 р. (надалі Закон 796-12), та встановлене ДЕРЖАВОЮ повне відшкодування збитків, яке надається інвалідам війни, що виконали наказ ДЕРЖАВИ по «захисту національних інтересів країни», та отримали поранення, контузію або невиліковні захворювання, які перейшли в стійку інвалідність, за яку надається ДЕРЖАВНЕ відшкодування (а не соціальні пільги, на що робиться неправомірна посилка в рішенні КСУ) згідно статей 7, 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІI (3551-12) від 22.11.1993 р..

Стаття 8 Конституції України (254к/96-ВР) передбачає верховенство права, а зміну (або відміну) державних гарантій стосовно повного відшкодування збитків інвалідам-ліквідаторам та інвалідам війни, забороняє стаття 22 Конституції України (254к/96-ВР), яка передбачає: «Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, що не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийняті нових Законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод», а зміну (або відміну) гарантованих ДЕРЖАВОЮ відшкодувань збитків інвалідам-ліквідаторам через положення інших законів також забороняє, введена Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 231-V (231-16) від 05.10.2006 (надалі Закон 231-16) додаткова стаття 71 Закону 796-12, яка передбачає: «Дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін і доповнень до цього Закону» (що разом з статтею 22 Конституції України робить неможливим заниження зазначеного відшкодування).

В мотивувальній частині рішення № 20-рп/2011 застосовані статті Конституції України (254к/96-ВР), які являються обґрунтуванням попередніх рішень Конституційного Суду України, що визнали неконституційними заниження (або відміну) зазначеного вище відшкодування в рішеннях Конституційного Суду України № 6-рп/2007 (v006p710-07) від 09.07.2007 р., № 10-рп/2008 (v010p710-08) від 22.05.2008 р., № 26-рп/2008 (v026p710-08) від 27.11.2008 р. (та підтверджено рішенням Конституційного Суду України № 22-рп/2010 (v022p710-10)від 30.11.2010 р., яким знову визнано неконституційним (незаконним) «……надання права Кабінету Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету приймати рішення щодо перегляду деяких розмірів виплат, визначених законодавством, та по інших законодавчих актах, які передбачають додаткові видатки з державного та місцевих бюджетів»).

У відповідності статті 150 Конституції України (254к/96-ВР), передбачено: «…З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені». В подальшому «корумповані» законодавці по «зговору» з виконавчими органами, зробили намір переглянути діючі рішення Конституційного Суду України, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і такими, що не можуть бути оскаржені (та протиправно «таємно вдалися до впливу» на суддів Конституційного Суду України з метою змінити діючі рішення КСУ № 6-рп/2007, № 10-рп/2008, та № 22-рп/2010), та протиправно зменшили гарантоване ДЕРЖАВОЮ відшкодування через статті законів України про Державний бюджет України на відповідний рік, тому такі нормативні акти (інші нормативно-правові акти), що прийняті без обговорення та узгодження комітетами Верховної Ради України, не маючи позитивних висновків Головного науково-експертного управління ВРУ, Головного юридичного управління ВРУ, всупереч вимогам Венеціанської комісії, з порушеннями статті 3, 8, 16, 19, 22, 58, 60, 64, 68, 92 (ч. 2), 113 (ч.1), 150, 152 Конституції України (254к/96-ВР), та статті 71 Закону 796-12 (нові закони України про Державний бюджет України на відповідний рік, являються іншими законами по відношенню положень Закону 796-12, занижують повне відшкодування збитків гарантоване ДЕРЖАВОЮ діючими положеннями статей 13, 20, 48-52, 54, 58, 67, Закону 796-12), при цьому ігноруються діючі рішення Конституційного Суду України (або використовуючи рішення що протиправно, в порушення статей 150, 152 Конституції України переглядають діючі рішення КСУ), являються нікчемними правочинами, що не мають юридичної сили з моменту протиправного затвердження.

«Замовне» рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 (за безпідставним конституційним поданням Пенсійного фонду України, яке зроблено при наявності рішення Конституційного Суду України на аналогічне протиправне конституційне подання Кабінету Міністрів України), прямо порушує висновки Конституційного Суду України № 26-рп/2008 (v026p710-08) від 27.11.2008 р. (переглядає рішення яке являється остаточним, та не може бути змінено). Зміст конституційного подання Пенсійного фонду України (що являється дзеркальним повторенням конституційного подання Кабінету Міністрів України) прямо порушує конституційний принцип Верховенства права (статтю 8 Конституції). Наприклад частина 2 статті 92 розділу ІV Конституції України (254к/96-ВР) передбачає, що виключно законами встановлюються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, а стаття 22 Конституції України (254к/96-ВР) передбачає, що при прийняті нових Законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, частина 2 стаття 113 розділу VІ Конституції України (254к/96-ВР) передбачає повноваження Кабінету Міністрів України встановлює: «….. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України» (що підтверджує положення статей Закону України «Про Кабінет Міністрів України»), тому встановлення новими законами України про Державний бюджет України на відповідний рік «права» Кабінету Міністрів України встановлювати норми нарахування являється неконституційним (порушує статті 8, 16, 19, 22, 58, 60, 64, 68, 92 (ч. 2), 113 (ч. 2), 150, 152 Конституції та статтю 71 Закону 796-12)

Рішення Конституційного Суду України (v020p710-11) та (v003p710-12) являються протиправним (неконституційним) переглядом діючих рішень КСУ, що не можуть бути оскаржені (відмінені), прийняті в порушення статті 64 Конституції України (254к/96-ВР) фактично «вчинили конституційний переворот», і ввели «надзвичайний або військовий стан» проти самої незахищеної частини громадян України – інвалідів-ліквідаторів та інвалідів війни, які старанно виконали наказ ДЕРЖАВИ, тому мають право на повне відшкодування збитків (а не соціальний захист, який ДЕРЖАВА встановлює різним громадянам (без розрахунку та фактичного бюджетного забезпечення), яких немає в демократичних країнах (в тому числі пільги, що надаються «постраждалим громадянам» України, що не працювали на роботах з ліквідації в ЗОНІ відчуження під дією надмірного рівня іонізуючого випромінювання, а зазнали ураження малими дозами радіації, яких немає в Японії після ядерного бомбування, а також немає в інших республіках колишнього СРСР, що зазнали радіоактивного ураження: а.) республіці Білорусь; б.) Російській Федеративній Республіці).

Результат цих рішень це подальший грабунок найменш захищених та малозабезпечених, це шлях в пряме провалля всієї країни та геноцид Українського народу. Доказом цьому є витрати на медичне обслуговування народних депутатів та керівного складу органів держвлади збільшені в 1,8 раза (!) або на 180 млн. грн. (з 201,8 млн. грн. в 2011 р. до 381,4 млн. грн. в 2012 р.). Ще 200 млн. грн. планується витратити на їхнє санаторно-курортне лікування (87 млн. виділяється Верховній Раді і 113 млн. грн. - ДУСі). Але при всьому цьому Кабмін упевнений в тому, що народ лікувати не обов'язково. Витрати на МОЗ знижені на 0,5 млрд. грн. з 7,58 млрд. грн. в 2011 р. до 7,07 млрд. в 2012. (Олег Дмитренко, Економіка, 24.09.11 о 23:26).

Конституційний суд України, в цей же час, підтверджує явно криміналізовану позицію Кабміну залишаючи поза межами розгляду питання пенсій, соціальних виплат та медичного забезпечення більш ніж достатньо забезпечених та практично здорових громадян, які додатково продовжують отримувати виплати, що далеко перевищують 10-кратний прожитковий мінімум.

Юридичними наслідками прийняттям вказаних рішень Конституційного суду України є:

- Юридичний прецедент прийнятті судового рішенні всупереч вимогам основного закону країни Конституції України.

- Руйнуються засади правової держави.

- Легалізується втручання виконавчої влади у сферу правосуддя.

- Легалізується втручання Кабінету міністрів України у сферу виключної компетенції законодавчого органу.

- Підривається принцип довіри особистості до держави.

- Порушується принцип верховенства права — принцип пропорційності, забезпечення правових очікувань, правової впевненості, права на захист.

З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в рішенні у справі «Кечко проти України», реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних, на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто, посилання органами державної влади, в особі пенсійного Фонду, на відсутність коштів, як причину невиконання своїх зобов’язань, не можуть прийматися до уваги.

Зазначену правову позицію викладено також у практиці Європейського суду у справі Івон Ван Даін проти «Домашнього офіса (справа №41/74, Van Duyn v/ Home Offise? 1974), яка обумовлена принципом юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має прямої автоматичної дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що Держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для уникнення відповідальності.

При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку, - пенсія, це не лише соціальна гарантія громадянину, який втратив здоров’я, захищаючи країну, а компенсація за роботу по ліквідації катастрофи та втрачене здоров’я, яка визнана рішенням суду, як власність громадянина, не обмежена строком закінчення таких виплат.

Це ж підтверджується пунктом 3.3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду від 27.11.2008 року № 26-рп/2008, де зазначено, що закон про державний бюджет України, як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов’язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов’язань утверджується сутність держави як соціальної і правової. Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов’язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально.

Виходячи з чого рішення Конституційного суду, щодо дозволу уряду про посилання на відсутність коштів як на причину невиконання зобов’язань держави, які встановлено Законами України з питань соціального захисту та пенсій є анти законні як в Україні, так і в міжнародному правовому полі.

Приймаючи рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2011 (v020p710-11)від 26.12.2011 р. та № 3-рп/2012 (v003p710-12) від 25.01.2012р., судді Конституційного Суду України СВІДОМО, (бо, беручи до уваги їх професійний досвід, не має підстав сумніватися у їх некомпетентності), скоїли злочин.

Ми розуміємо, що тільки суд може кваліфікувати дії посадових осіб як злочин. Але за умови що в країні вищий судовий орган приймає антиконституційні рішення, то кваліфікувати злочинні дії суддів має суспільство, саме тому інваліди-чорнобильці і інваліди війни кваліфікують дії суддів які приймають антиконституційні рішення як злочин, і мають на те і моральні, і правові підстави.

Виходячи з викладеного вище, судді Конституційного Суду України: Головін Анатолій Сергійович (голова суду), Баулiн Юрій Васильович, Бринцев Василь Дмитрович, Вдовiченко Сергій Леонідович, Винокуров Сергій Маркіянович, Гультай Михайло Мирославович, Запорожець Михайла Петрович, Кампо Володимир Михайлович, Колос Михайло Іванович, Овчаренко В’ячеслав Андрійович, Пасенюк Олександр Михайлович‚ Сергейчук Олег Анатолійович – (доповідач по справі), Шаптала Наталі Костянтинівна приймаючи рішення Конституційного суду України № 20-рп/2011 (v020p710-11), та № 3-рп/2012 (v003p710-12), діяли з порушенням ст.ст. 8, 16, 22, 58, 60, 64, 68, 92 (ч. 2), 113, 150, 152 Конституції України (254к/96-ВР), а також змінили (переглянули) діючі рішення КСУ(v006p710-07), (v010p710-08), (v026p710-08) та (v022p710-10), тому виходячи з того, що відповідальність за такі дії передбачена ст. 382 Кримінального кодексу України (2341-14), що діє в редакції встановленій підпунктом 3.4 (яким підтверджена діюча редакція Кримінального Кодексу України) частини ХІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VІ (2453-17) від 07.07.2010 р.

Шановний Віктор Павлович, вимагаємо:

1. Довести текст зазначеного листа до Президента України, Голови Верховної Ради України та Голови Верховного суду України та звернутися до них з вимогою відставки суддів Конституційного Суду України яки прийняли зазначені рішення, окрім суддів, що винесли окремі думки, в яких визначена неконституційність винесеного рішення.

2. Вирішити питання про притягнення до кримінальної відповідальності:

2.1. За прийняття протиправного рішення Конституційного суду України № 20-рп/2011 (v020p710-11) від 26.12.2011 р. суддів Конституційного Суду України: Головін Анатолій Сергійович (Голова суду), Баулiн Юрій Васильович, Бринцев Василь Дмитрович, Вдовiченко Сергій Леонідович, Гультай Михайло Мирославович, Запорожець Михайло Петрович, Кампо Володимир Михайлович, Колос Михайло Іванович, Пасенюк Олександр Михайлович‚ Сергейчук Олег Анатолійович, Стрижак Андрій Андрійович, Шаптала Наталі Костянтинівна (доповідач по справі), Шишкін Віктор Іванович;

2.2. За прийняття протиправного рішення Конституційного суду України № 3-рп/2012 (v003p710-12) від 25.01.2012 р. суддів Конституційного Суду України: Головін Анатолій Сергійович (голова суду), Баулiн Юрій Васильович, Бринцев Василь Дмитрович, Вдовiченко Сергій Леонідович, Винокуров Сергій Маркіянович, Гультай Михайло Мирославович, Запорожець Михайла Петрович, Кампо Володимир Михайлович, Колос Михайло Іванович, Овчаренко В’ячеслав Андрійович, Пасенюк Олександр Михайлович‚ Сергейчук Олег Анатолійович – (доповідач по справі), Шаптала Наталі Костянтинівна.

З повагою, від імені інвалідів-ліквідаторів

Анатолій КОЛЯДІН,

голова Всеукраїнської спілки ліквідаторів-інвалідів «Чорнобиль-86»,

редактор всеукраїнського часопису для інвалідів Чорнобиля та ліквідаторів

«ПОСТ ЧОРНОБИЛЬ» / «POST CHERNOBYL

Леонід КАРПЕНКО,

голова Громадського об’єднання «Фонд інвалідів Чорнобиля» м. Києва та Київської обл.,

голова Комітету контролю у сфері соціального захисту та пенсійного забезпечення громадян України ВГО «Громадський контроль»
ИСТОЧНИК