Юрій АНДРЕЄВ: «Кожен чорнобилець повинен мати право на зароблену пенсію»

Президент Всеукраїнської  
громадської організації інвалідів  
«Союз Чорнобиль України»  
Юрій АНДРЕЄВ

У Києві відбувся перший з’їзд чорнобильців. Представники кількох громадських організацій та ініціативних груп потребу в зібранні мотивували, як вони вважають, зрадницькою діяльністю президента Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України» Юрія Андреєва. Його головна провина, переконані ініціатори з’їзду, — у співпраці з владою. А чи можливо розв’язувати проблеми, які потребують державного фінансування, без взаємодії сторін? Саме з такого запитання й розпочалася розмова оглядача «Урядового кур’єра» з президентом Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України» Юрієм Андреєвим.

До конкретної роботи охочих небагато

—  Юрію Борисовичу, хто був на торішній зустрічі чорнобильців з віце-прем’єр-міністром Сергієм Тігіпком, пам’ятає напруження, яке там панувало. На жаль, переважали емоції, а не конструктивні пропозиції. Тоді Сергій Леонідович запропонував створити робочу групу для напрацювання конкретних рішень. Хто, крім представників «Союзу Чорнобиль України», брав участь у її роботі?

— У тому й біда, що до конкретної роботи охочих не дуже багато. Амбіції ж — справі не помічник. А саме у співпраці  з владою нам вдалося розв’язати низку проблем. Налагодження конструктивної співпраці  ми довго добивалися. І лише торік вдалося перейти до діалогу.

—  Що конкретно маєте на увазі?

— Кроки на шляху відновлення соціальної справедливості. Тоді до судів усіх інстанцій зверталися мільйони наших співгромадян із клопотанням підвищити пенсію. Здебільшого, не боюся про це говорити, заяви писали не ті, хто побував у самісінькому пеклі й залишив там здоров’я. Переважали «тиловики» та найрізноманітнішої масті пристосуванці. У державі діяла адвокатсько-судова мафія, яка наживалася на бідах людей, відбираючи у них левову частку виплат за рішенням суду. Держава була не в змозі виконати судові рішення — грошей у бюджеті бракувало. Тож судові постанови здійснювали за рахунок оббирання чорнобильців, які заяв не писали. Аби виплатити кошти одному заявникові, у тридцяти ліквідаторів їх забирали. А додайте сюди нечесних суддів, які присуджували собі та своїм дружинам 25—30-тисячні пенсії…

«Союз Чорнобиль України» добивався, щоб кожен чорнобилець мав право на зароблену, а не визначену судом пенсію. Влада нас підтримала. Шляхом діалогу вдалося розпочати конструктивну співпрацю. Тож чорнобильські виплати в 2012 році не зменшилися — вони зросли. Зокрема поліпшилося фінансування охорони здоров’я. Звичайно, не до потрібних обсягів. Але ми розуміємо, що проблеми одразу і всі розв’язати не можна. Головне, є розуміння ситуації, намагання її поліпшити.

Так, у лікарнях бракує найнеобхіднішого, немає безплатних місць. Але найнезахищенішим, а це інваліди, значно підвищено пенсії, вони мають більше можливостей для підтримки здоров’я.

—  Але ліквідатори, які не є інвалідами, поліпшення пенсійного і медичного забезпечення не відчули.

— На жаль. Тим часом здоров’я у багатьох із них не краще, ніж у тих, кого офіційно визнано інвалідами. Тому головне завдання «Союзу Чорнобиль України» — добитися підвищення пенсій решті ліквідаторів аварії на ЧАЕС.

Життя ставить ще одну проблему: за минулі роки перестало існувати багато установ та організацій, котрі направляли своїх працівників для участі в ліквідації аварії на ЧАЕС. І тепер нема кому підтвердити документально перебування там людей. За нашими підрахунками, таких людей набирається п’ять-шість тисяч. Як бути? Хочемо, щоб утворили міжвідомчу комісію, яка займатиметься «реставрацією» чорнобильського заробітку. Свого часу вона працювала. Зрозуміло, що й тут без співпраці з владою не обійтися.

Нерідко «чорнобильські» виплати отримували далеко не ті, хто на них заслуговує... Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ  

У пошуку компромісів

—  Не менш болюча проблема — компенсація коштів на придбання дорогих ліків.

— Дуже складне питання. Чому, поясню на конкретному прикладі.

До нас по допомогу звертається ліквідатор, якому потрібно зробити стентування, замінити клапан серця або протезувати колінні суглоби. «Запчастини» ті коштують не один десяток тисяч гривень. Не всім, але багатьом ми б могли допомогти. Але… І стенти, й клапани, й протези — закордонного виробництва. В Україні їх перепродують приватні фірми. Водночас Мінфін вимагає від нас, аби все купували вітчизняного виробництва в державних аптеках. А де ж його брати, коли немає?

Аби виконати вимогу Мінфіну, треба відроджувати вітчизняну промисловість і державну торгівлю. За всього бажання цього зробити не можемо. Тому вимоги й інструкції повинні відповідати реаліям сьогодення. Через розбіжності люди втрачають життя, навіть якщо можна знайти кошти для їхнього порятунку.

—  На з’їзді учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС наголошували, що «ліквідатори повинні самостійно відстоювати справедливе право на гідне життя, оскільки ніхто їм у цьому не допоможе». Що ви на це скажете?

— Держава у величезному боргу перед ліквідаторами. Обставини склалися так, що лише під тиском громадських організацій частину цього боргу повертають. Тож ми й надалі відстоюватимемо свої права. Розбрат, поділ на групи та групки — нам не союзник. Об’єднання, діалог, пошук компромісів, зокрема із владою — ось шлях, яким маємо йти до мети.

Микола ПЕТРУШЕНКО,  «Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Юрій АНДРЕЄВ. Народився 1950 року в Краснодарі, Росія. Там закінчив політехнічний інститут. З 1982 по 1989 рік працював на Чорнобильській АЕС. 26 квітня 1986 року з 16.00 брав участь у відключенні другого блока ЧАЕС — завдяки його зупинці аварію локалізовано рамками четвертого блоку. Очолює Всеукраїнську громадську організацію інвалідів «Союз Чорнобиль України», а також Міжнародну організацію учасників ліквідації аварії на ЧАЕС.

Післямова. Давно помічено: якщо між товаришами немає злагоди, добром це не обертається. У нашій ситуації йдеться про людей, об’єднаних спільною роботою на ліквідації планетарної катастрофи, обділених увагою влади. Йдеться не про пільги. Держава зобов’язувалася компенсувати втрату життя й здоров’я своїм захисникам, та робить для цього далеко не все. Саме це і стало першоосновою неузгоджень між громадськими чорнобильськими організаціями, саме це породжує у декого нездорові амбіції, привносить розлад та зневіру у співпрацю із владою.

Такою ситуацією вміло користуються ті, хто звик на горі народному наживатися. Одним із прикладів цього стали торішні баталії навколо виплат, передбачених законом пільговим категоріям громадян. Збурення вдалося погасити завдяки спільним зусиллям «Союзу Чорнобиль України» й уряду.

Дехто стверджує, що ухвалене рішення — не найкращий варіант розв’язання проблеми. Можливо. Але воно перекрило доступ посадовцям до хабарів, які ті отримували за просування справ у судах, поставило ліквідаторів у рівні умови перед законом.

Для наочності — приклад із життя. По сусідству мешкають двоє ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Один активний, здатний за себе постояти й боротися навіть за допомогою хабара. Другий — хворий, і йому совість не дозволяє задобрювати посадовців. Їхній статус держава визначила однаковим. Проте перший звернувся до суду й добився передбачених доплат. Другий цього не зробив. Виходить, слабшого й совіснішого покарали. Так не повинно бути.

Чи зможуть учасники з’їзду самотужки подолати всі проблеми, що накопичувалися роками? Хочуть. Амбіційні плани — річ хороша. Але за словом має бути діло. Коли ж візьмуться за реальні справи, думаю, зрозуміють: за діалог із владою Юрія Андреєва не критикувати треба, а наслідувати для продовження роботи з відновлення чинності чорнобильського законодавства.

ИСТОЧНИК