Успішними стають злодії, повії, ЗЕКани та інша нечисть

Вся чорнобильська громадськість чекала хоч якоїсь реакції з боку організацій, які так чи інакше пов’язані з ВГОІ "Союз Чорнобиль України", на ганебний і провальний виступ на парламентських слуханнях президента цієї організації Юрія Андрєєва, а також з оцінкою на виступ цього ж самого суб'єкта на симпозіумі, організованому Міністерством соціальної політики України 18 квітня 2013 року.

Проте, будь-якої публічної реакції, хіба що за виключенням лубенців, від організацій так і не надійшло. В додаток, з'явився принизливий для всіх чорнобильців матеріал на сайті цієї організації під назвою "Про стан, заходи і перспективи подолання наслідків Чорнобильської катастрофи", наче освистаний мерзотник при цьому проявив героїзм.

Перша спроба на ці події опублікована на сайті "Чорнобильський Прес-Експрес" в замітці "Ситуація з керманичем ВГОІ "Союз Чорнобиль України" виглядає занадто убого". Проте, автор замітки, на мій погляд, дуже м'яко подає свій матеріал.

Разом з тим виникає запитання: А де реакція всеукраїнських, обласних, міських і районних громадських чорнобильських організацій? Адже ця потвора у публічних висловлюваннях продовжує принижувати всіх ліквідаторів аварії на ЧАЕС, в тому числі і членів ваших організацій, окрім, звичайно – станційних працівників!

А де реакція когорти чорнобильських блогерів? Хіба ваша роль полягає лише у тому, щоб тупо передирати з сайтів чужі матеріали на чорнобильську тематику?

Тоді які ви блогери!? Блогер – це людина яка пише і таким чином висловлює свою позицію і точку зору.

Хай вибачать мене за це читачі, але вже давно настала пора дати собі вичерпну відповідь на запитання: А що являє собою нинішня ВГОІ "Союз Чорнобиль України", а точніше центральне її керівництво, включаючи в себе мерзотника-президента, чотирьох віце-президентів і центральної ради, до складу якої входять продажні голови організацій більшості областей України та голови організацій, які мають асоційоване членство в "Союз Чорнобиль України"?

На мій погляд, ця організація повільно йшла і врешті-решт перетворилася з всеукраїнської громадської організації, яка відстоювала інтереси всіх категорій чорнобильців, у організацію, яка відстоює інтереси колишніх станційних працівників, і то виключно інженерно-технічних, а також тих, хто наближений до тіла "імператора-мерзотника" та колишню партійно-господарську номенклатуру з високими посадовими окладами.

Чому з високими посадовими окладами? А тому, що все це зараз дозволяє цій категорії, хіба що виключення становлять шахтарі і металурги, які мали високі заробітки не сидячи у теплих кабінетах, отримувати надвисокі пенсії по інвалідності, порівняно з ліквідаторами інших професій.

Тут вже мова не йде про ті категорії ліквідаторів, які сьогодні не є інвалідами, однак опинилися у ще більш принизливому становищі, оскільки вони не лише не мають достойних пенсій – вони навіть не можуть достроково вийти на пенсію, бо навмисно створені чиновниками умови беззаконня, не дають їм права скористатися своєю перевагою і законною пільгою щодо зменшення пенсійного віку при виході на пенсію. Хоча смертність серед категорії ліквідаторів не інвалідів становить не менше ніж у ліквідаторів-інвалідів.

Всі ці роки ВГОІ "Союз Чорнобиль України", старанно виконувала захисні функції мажорів, що врешті-решт вилилося не лише в ухваленні постанови Кабінету Міністрів України за № 1210, преференції від прийняття якої, як згадувалось вище – отримали в основному станційні працівники і представники з верхівки ВГОІ "Союз Чорнобиль України", але відбувся розподіл та своєрідне відокремлення від основної маси ліквідаторів та постраждалих, що, власне, з самого початку, трохи оговтавшись від скоєного у квітні 1986 року, прагнули здійснити станційні працівники.

Тому, не дивно, що у вирішальний момент, коли постала потреба стати на захист інтересів більшості чорнобильців та очолити цей рух – його було нікому. Не було кому із-за того, що із самих початків було створено масу сателітних "Союз Чорнобиль України" громадських чорнобильських організацій, які очолювали ті ж самі станційні працівники або в окремих випадках підприємливі люди, що заробляли на наданих цим чорнобильським організаціям якихось податкових, митних та інших преференцій.

Попробуйте перелічити керівників всеукраїнських громадських чорнобильських організацій, і ви не знайдете серед них істинних ліквідаторів. Там лише станційні працівники та бізнес-аферисти.

Також не дивно, що мета усіх раніше організовуваних акції протесту ніколи не виголошувалась публічно та у своїй більшості залишалися не зрозумілою основній масі чорнобильців. Варто згадати лише приклад, коли чорнобильців зі всієї України використали ті ж самі станційні працівники, з метою недопущення підняття житлово-комунальних тарифів у м. Києві.

Більше того, часті нарікання на слабку активність чорнобильців-киян мають також під собою обґрунтовану відповідь – істинних учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не розселяли по Києву, їх призивали і відряджали з регіонів, а у Києві та Київській області осіли станційні працівники і люди, які розуміють, що не можуть претендувати на ті переваги, які по праву мають належати виключно ліквідаторам.

Не дивно і те, що ні один станційний працівник не виступив з публічним осудом виступів Андрєєва, де він поносить істинних ліквідаторів, оскільки у цих атомних капосників, які, по суті, не є самі ліквідаторами – існує не лише корпоративна солідарність, але й спрацьовує інстинкт самозбереження.

Якщо б було по іншому, то знайшовся б хоча один "сміливець", адже загальновідомо, що до участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не залежно від років участі, були залучені вже на той час заслужені люди, які пройшли випробування в Афганістані та інших гарячих точках, а також займали досить високі військові і господарські посади, і аж ніяк не були і не могли бути "трусовозами" і "трусоносами".

Зараз можна почути думки і припущення, що вирішальну роль у прийнятті Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відіграли "Союз Чорнобиль", Андрєєв та станційні працівники. Це м’яко кажучи великий обман та спроба приписати собі те, чого не було.

Тоді, на початку дев’яностих, станційні працівники тихенько мовчали "в ганчірку", оскільки відверто боялися, що за скоєне можуть потрапити у владну опалу. Саме завдяки ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС зі Сходу України і їх тиску на владу, було прийнято закон, який, власне, і був в основному зосереджений на соціальному захисті у першу чергу істинних ліквідаторів.

Це вже згодом, Закон зазнавав суттєвих змін, завдяки впливу тих-таки станційних працівників і лівих депутатів-популістів, які звелися врешті-решт до вихолощення соціального захисту істинних ліквідаторів, а в замін посилили захист станційних працівників та дійсно, за висловлюванням того ж таки Андрєева – повій з так званих забруднених територій.

Хіба є сьогодні нормальним становище, коли людей, які винесли на собі весь тягар з ліквідації наслідки аварії на Чорнобильській АЕС, виконуючи при цьому конституційний обов’язок і військову присягу – прирівняно у пенсійних правах з тими, хто в очі не бачив АЕС?

Хіба є здоровий глузд у пенсійному забезпечені постраждалих і евакуйованих громадян, коли вони претендують на отримання пенсій у розмірах від 6 до 10 тис. грн., при тому, що багато хто з них у своєму житті взагалі не мають ні одного дня робочого стажу?

Що це за філософія у деяких чиновників з Міністерства соціальної політики України, коли вони заявляють, що не допустять підвищення пенсій ліквідаторам лише із-за того, що ці підвищення не торкнуться їхніх родичів, які проживають на так званих забруднених територіях?

Як так сталося, що цілим сім’ям, які не причетні до ліквідації наслідків аварії встановлені групи інвалідності від малечі до дорослих? Де була наша медицина? Чому врешті-решт не було вжито профілактичних і діагностичних заходів щодо мінімізація захворюваності серед цієї категорії громадян на що, власне кажучи, і спрямовані положення Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"?

А можливо вся таємниця такої повальної "інвадилізації" у евакуйованих і потерпілих криється у такому собі нюансі, який нещодавно довелось почути від одного громадянина: скаржачись на те, що його сім’я постраждала від зменшення пенсій, він навів вражаючий аргумент: "Ми звикли вчотирьох жити на 26 тисяч гривень, а тепер важко жити на 6 тисяч".

Звичайно, що важко зрозуміти ліквідаторам таку філософію ставлення держави до них. Адже на відміну від інших, вони, окрім втрати здоров’я - не отримали суттєвої підтримки і допомоги. За 27 років після аварії на Чорнобильській АЕС вони і досі у своїй більшості є безхатченками, а їхні родини змушені витрачати важко зароблені гроші на їх лікування. Багато хто з них так і покинув цей світ приниженим і знеславленим. Згадайте скільки бруду вилив на адресу ліквідаторів той-таки комсомолець-банкір та інші чиновники з найвищих владних кабінетів, не кажучи про покидька Андрєєва. Зрештою, а звідки їм знати про таку професію і відчуття, як захищати Батьківщину, адже сьогодні привалює інша філософія – успішними і всіляко захищеними стають злодії, повії, ЗЕКани та інша нечисть.

Матеріал з подібною тематикою читайте ТУТ

(Далі буде)

SALAMANDRA. UA

ИСТОЧНИК  Чорнобильський Прес-Експрес