Щодо неправдивості у публікації газети «Чорнобилець Придніпров_я».

ИСТОЧНИК:

Вибір за нами.

«Зона – це не територія, це та перевірка, у результаті якої людина може або вистояти, або зламатися. Чи зможе вистояти — залежить тільки від почуття її морального гідності, її  здатності розрізняти головне та плинне»

Андрій Тарковський

Переглянув, вкотре, запис зустрічі 4 квітня 2017 року в Мінсоцполітики України з міністром Ревою. Враження — марно згаяний час. Як там – «Мавпа, Осел, Козел да клишавий Ведмідь Затіяли зіграти Квартет» … Да, що й казати, я так і не зрозумів коли міністр лукавив, чи тоді коли зачитував повістку зустрічі, чи тоді коли розповідав, що повістку йому нав’язали. Але не було сказано основне – ця зустріч відбулась після пікетування Чорнобильцями Міністерства і саме на їх вимогу.

Не менше здивувала позиція міністра, який, на мою думку, відкрито заявив, що поки в Україні має місце державне окозамилювання в медицині, інвалідам ЧАЕС нічого не світить по компенсації лікарняних витрат. Тому потрібно враховувати реалії, тобто корупцію в медицині.

Все що відбулось – шлях в нікуди.

Величезна кількість організацій чорнобильців, які не домовляться між собою ніколи.

Не домовляться, тому що намагаються навіть не ділити шкіру ще не вбитого ведмедя, а намагаються випросити шматочок уже давно з’їденого звіря, шкіру якого так само вже давно й безнадійно зжерла міль державних чиновників. Вони вже і не пам’ятають, який був смак того м’яса, як вже й не з’ясуєш достеменно, хто ж це все зжер.

Зжерли – і все. Роздерибанили, розтаскали по кишенях мільярди радянських карбованців. Обдурили більше мільйону народу, який зігнали на розчищення нікому не потрібної атомної електростанції. Що, партійні бонзи у травні 1986 року не знали, що американці навіть через сім років (аварія в США відбулася у 1979 році) не змогли запустити абсолютно новий блок на Три-Майл Айленд, розплав активної зони на якому був у сотню раз менш небезпечним ніж на ЧАЕС? Звичайно ж знали. Просто почували близький розпад країни й набивали кишені. Не здивуюсь, якщо ЧАЕС підірвали цілком усвідомлено й плутанину таку тоді влаштували, щоб більше урвати. А людей зганяли навмисно, щоб створити більше хаосу і простіше було ховати «кінці у воду».

Мене вразив швед, який на початку 2000 року приїхав до Москви. Він керував службою з надзвичайних ситуацій, штат якої був чоловік сто.

На запитання Костянтина Чечерова, про те, як би подібну аварію у 1986 році ліквідували б у Швеції, скільки знадобилося б ліквідаторів і коштів, він відповів, що обійшовся б у зоні аварії своїм відділом – зібрали б бетонну коробку за межами зони, а в зоні його відділ змонтував би саркофаг і могильники, в які б завантажили всі розсипані уламки реактора. І навіть якби довелося працювати увесь час у скафандрах повного радіаційного захисту – то нічого страшного, адже у них у 1986 році ці скафандри вже були. І плани, як це все виконувати, теж були.

Коли нам розповідають, що такого ніхто передбачити не міг, нам відверто брешуть, адже той же швед на питання, «Чому, до речі, шведи ще тоді розглядали плани ліквідації наслідків повного знищення атомного реактора», не задумуючись відповів: «А у нас постійно радянські підводні човни в шхери заходили, ми розраховували можливість, що можуть і «пальнути» ракетою в працюючу атомну станцію».

А в Радянському Союзі, при десятках закритих військових інститутів, які вивчали сценарії початку ядерної війни, що ніхто не розглядав варіант вибуху працюючого атомного блоку? Ніколи не повірю.

Також, як і не вірю в те, що інвалідам ЧАЕС депутати добровільно повернуть 6, 8, 10 прожиткових мінімумів, як пенсії, на місяць.

Вірніше, не повернуть, а стануть платити. І питання становлять навіть не 12 – 15 мільярдів гривень на рік, при теперішньому курсі долара це половина мільярда доларів, питання у відношенні до нас, потерпілих у пеклі тієї катастрофи. Як сказав Азаров – «ніколи не платили й ніколи платити не будемо».

І знову ж, якось так складається, що все керівництво СЧУ отримує і максимальні пенсії, та ще й від Мінсоцполітики «заохочення» за те, що «нібито» вирішують питання всіх потерпілих. Битий небитого везе?

Що ж такого доброго ними зроблено за останні десятиріччя? Що зробив за час свого президентства Войтов? Що зробив сірий кардинал Яценко?

Куди подівся чорнобильський податок. Не витримує ніякої критики пояснення, що це було зроблено, щоб не давити бізнес, бо на той час кому потрібно вже все забрав до приватної власності, а з своїх, кровних, платити чорнобильський податок — хто ж на це погодиться?

Але, чи така вже велика та непід’ємна для України сума чорнобильських пенсій інвалідів ЧАЕС? Для країни з 40-мільйонним населенням?

Я сумніваюсь, що хтось перед вибором чи йти в зону й стати радіаційним калікою, чи платити податок, щоб просто жити і отримувати від життя задоволення, вибрав би перше.

Особисто я б усе віддав, аби тільки не страждати від отриманих болячок.

І як би там не було, але ми свою ціну за ліквідацію цієї аварії заплатили сповна, а от чому наші правителі й чиновники не прагнуть платити?

Чи є вихід з цієї ситуації?

Впевнений що є, потрібно тільки відстояти своє, все що нам належить по совісті та по закону, але чи ми це зробимо – велике питання, бо «відстоювати» наші інтереси знову, штовхаючи всіх ліктями, лізуть все той же Яценко, який у 1986 році був секретарем райкому партії, потім потрапив на обіцянках справедливості до Верховної Ради України, і тепер, як колишній депутат, отримує захмарну пенсію, і йому наші копійки до лампочки, той же Войтов, у якого з пенсією теж все гаразд, та їм подібні …

Учасник ліквідації
аварії на Чорнобильській АЕС
(квітень — травень 1986 року)
Віктор Гайдак

Газета «Чорнобилець Придністров′я»  січнь-квітень №1-4 (111-114)