Пенсійна реформа в Україні

Я думаю, що всі усвідомлюють, що Пенсійний фонд України «швидше мертвий ніж живий» . Закордонні чудо-реформатори в черговий раз дають «добрі» поради, слухаючись яких Україна вже відмовилася від ядерної зброї, яка унеможливлювала всяку агресію будь кого по відношенню до України, зупинила всі три блоки Чорнобильської атомної станції, знищила на корню всю промисловість України, і ось зараз, коли нас вже менше сорока мільйонів, замість п’ятдесяти двох на початку самостійності, нас позбавляють залишків соціального захисту.

Згідно офіційної статистики, яка базує свої дані на даних останнього перепису населення 2001 року, народжуваність упала вдвічі. Молоді українці працюють де завгодно в світі, але не дома. Вся промисловість знищена. Четвертий рік іде війна?! і кінця-краю їй не видно.

Все це так, але Україна ще існує, і поки вона ще існує, потрібно її рятувати. І навряд чи починати потрібно з пенсійної реформи.

Для тих хто не розуміє – кажу прямо – запропонована керівництвом країни пенсійна реформа може тільки продовжити агонію державності, а ніяк не призвести до процвітання.

Це з приводу пенсійної реформи, тепер подивимось на проблеми з пенсіями потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Є цілком зрозумілим, що не може бути єдиного підходу до пенсійного забезпечення ліквідаторів аварії, професійних атомщиків та потерпілих, які працювали в забрудненій радіацією місцевості.

В найгіршому стані з пенсійним забезпеченням знаходяться солдати строкової служби, яких в 1986 році кинули на підсобні роботи з ліквідації аварії в зоні відчуження – радіації вони хапнули не менше партизанів, а пенсії отримують виключно в мінімальному розмірі. Декілька в кращому стані «партизани» - за ними на підприємствах залишався заробіток і командування військових видавало якісь довідки, згідно яких була проведена часткова оплата за роботу в зоні.

В дуже невизначеному стані перебувають відряджені – більшій частині з них виплатили тільки копійки, бо на підприємствах, які не мали прямого відношення до Середьмашу СРСР були взагалі відсутні нормативи оплати праці в умовах радіаційного переопромінювання. В той же час відряджені системи Середьмашу, велике начальство з міністерств, відомств та главків, отримали виплати в десятки тисяч рублів, які часто закидають нам ліквідаторам, стверджуючи, як нам багато платили.

Але, головним питанням є той факт, що по відношенню до ліквідаторів аварії на ЧАЕС застосовувати методи та принципи діючого станом на сьогодення в Україні пенсійного законодавства є як мінімум неправомірним – так звані державні пенсії ліквідаторів не мають ніякого відношення до соціального забезпечення.

На початку 90 років минулого століття ліквідаторів Чорнобильської катастрофи  привчили до думки, що їм ніхто, в тому числі і держава, нічого не винен, а їх державні пенсії – скоріше акт гуманізму, ніж компенсація чого б там не було.

Це незаконно, злочинно по своїй суті, бо законодавство Української РСР, як у 1986 році, так і станом на сьогодення, чітко відрізняє форс-мажорні випадки, нещасний випадок на підприємстві та навмисне травмування працівника в корисних цілях.

У першому випадку, коли людина отримала травму в результаті стихійного лиха, пожежі, тощо, їй належить право тільки на соціальний захист. Соціальна пенсія призначається в залежності від економічних можливостей суспільства, рівня гуманності в країні.

Щомісячні виплати в разі нещасного випадку на виробництві, в якому не має вини адміністрації, наприклад по дорозі на роботу, проводяться із спеціальних фондів, вони є солідарними і рівень виплат напряму залежить від сплати всіми працюючими спеціальних відрахувань. Якщо мешканці країни перестануть працювати, то й виплачувати стане ні з чого.

І остання категорія – це працюючі, яким було заподіяно каліцтво або інше ушкодження здоров'я внаслідок порушення вимог трудового законодавства.

В Цивільному кодексі Української РСР, який діяв у 1986 – 1990 роках, відшкодуванню шкоди в разі ушкодження здоров'я присвячені статті 455 – 465. Стаття 455 передбачає загальне правило, відповідно до якого: «В разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, а  також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоров'я».

Стаття 456 конкретизує відповідальність за ушкодження здоров'я громадянина, яке пов'язане з виконанням ним трудових обов'язків – «У разі заподіяння громадянину каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, пов'язаних з виконанням ним трудових обов'язків, організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому у повному розмірі втрачений заробіток, а також виплатити потерпілому одноразову допомогу в установленому законом порядку. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються».

Особливо звертаю увагу, що випадок нанесення шкоди солдатам строкової служби урегульовано статтею 461 ЦК УРСР: «В разі ушкодження здоров'я громадянина, який не підлягає державному соціальному страхуванню, організація або громадянин, відповідальні за заподіяну шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому витрати, пов'язані з відновленням його здоров'я, а також шкоду, викликану втратою або зменшенням його працездатності, в розмірі, обчислюваному стосовно до заробітної плати (заробітку) відповідної категорії робітників і службовців, якщо інше не передбачено законом».

Тобто державні пенсії ліквідаторів Чорнобильської катастрофи, будь то солдати строкової служби, «партизани» чи відряджені, не мають ніякого відношення до загальної солідарної пенсійної системи і повинні сплачуватися у всякому випадку в розмірі не меншому ніж заробітна плата відповідної категорії робітників і службовців станом на сьогодення.

Таким чином ми, Спілка організацій ліквідаторів України, стверджуємо, що мінімальний розмір щомісячного відшкодування ліквідаторам Чорнобильської катастрофи не може бути меншим ніж 16 мінімальних заробітних плат, і готові це довести в любому суді світу. Але в Україні, станом на сьогодення, суд відсутній, він узурпований покидьками, які нічого не хочуть робити, нічого не знають і не хочуть знати.

Єдине питання, чи підтримають ліквідатори Чорнобильської катастрофи законні та справедливі вимоги, але це рішення кожен повинен прийняти сам за себе.

Учасник ліквідації

аварії на Чорнобильській АЕС

(квітень — травень 1986 року)

Віктор Гайдак