Постанова Верховного Суду України

Категорія справи №Начало формы826/14077/18Конец формы: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; осіб, звільнених з публічної служби. Надіслано судом: 17.07.2019. Зареєстровано: 19.07.2019. Оприлюднено: 19.07.2019. Дата набрання законної сили: 17.07.2019 Номер судового провадження: К/9901/14738/19

ПОСТАНОВА

Іменем    України

17 липня 2019 року

Київ

справа №826/14077/18  
адміністративне провадження №К/9901/14738/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Берназюка Я.О, судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Федотова І.В., Ганечко О.М., Сорочка Є.О. від 23 квітня 2019 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку позивачу пенсії по інвалідності за його заявою від 19 липня 2018 року;

-  зобов`язати відповідача провести з 01 жовтня 2017 року перерахунок та виплату позивачу пенсії, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, відповідно до статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що як особа, яка є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС першої категорії, інвалідом війни другої групи, має право на перерахування пенсії по інвалідності, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, відповідно  до положень частини 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що військовозобов`язані, призвані на військові збори для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є військовослужбовцями та прирівнюються до осіб, які перебувають на дійсній строковій військовій службі.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві задоволено, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2018 року у скасовано, ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення про задоволення апеляційної скарги, Шостий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що скільки на момент участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС позивач не проходив дійсну строкову службу, тому останній не відповідає всім критеріям, наявність яких обумовлює право особи на перерахунок пенсії за частиною третьою статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відбулась не в межах проходження дійсної строкової служби, у зв`язку з чим положення частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 березня 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-XII) на нього не поширюються.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року, як таку, що винесена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права і залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2018 року.

ПРОЦЕСУАЛЬН ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 22 травня 2019 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 травня 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року у справі № 826/14077/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач, є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 від 27 квітня 1997 року.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується копію Довідки від 08 лютого 2017 року № 942 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації.

У військовому квитку НОМЕР_2 наявна відмітка, що у період з 10 січня 1987 року по 09 січня 1988 року позивач приймав участь в роботах з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Відповідно до листа Галузевого Державного архіву Міністерства оборони України від 18 березня 1999 року № 51/1/3481, ОСОБА_1 у період з 30 жовтня 1987 року по 09 січня 1988 року був призваний на збори і у складі частини приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

19 липня 2018 року позивач звернувся з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про проведення з 01 січня 2017 року перерахунку та виплати пенсії, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, відповідно до частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Листом від 14 серпня 2018 року № 60375/02/М-5294 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовило ОСОБА_1 в задоволенні заяви.

Вважаючи, що його права, свободи та законні інтереси порушені, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, відмовлено в задоволенні позовних вимог. Скаржник зазначає, що брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, як особа, що призвана на військові збори, відтак має право на перерахунок пенсії, виходячи з п`ятикратного розміру  мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, відповідно до частини третьої статі 59 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Крім того скаржник зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року № 1-р(ІІ)/2019 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) словосполучення «дійсної строкової», що міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду цієї справи у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Частиною сьомою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» строкову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни.

Так, статтею 10 Закону № 796-XII встановлено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

Згідно до примітки до статті 10 Закону № 796-XII тут і надалі до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов`язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.

Зазначеною нормою визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є громадяни, військовослужбовці строкової і надстрокової служби, військовозобов`язані, призвані на військові збори, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій, особи, які працювали не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

Таким чином, законодавство визначає декілька окремих категорій серед військовослужбовців за критерієм виду військової служби, одним з яких є строкова військова служба.

Частиною третьою статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 05   жовтня 2006 року № 231-V визначено, що особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням цих осіб з п`ятикратного розміру заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження.

Отже, частиною третьою статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, було визначено лише одну категорію військовослужбовців, які мали право на обчислення пенсії з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, а саме: особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ частину третю статті 59 Закону № 796-ХІІ викладено у новій редакції, згідно з якою особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.

Таким чином, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» розширено в межах певної категорії військовослужбовців перелік осіб, на яких вказана норма розповсюджується, а саме, окрім осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, також на  осіб, які брали участь у інших ядерних аваріях та випробуваннях, та осіб, які брали участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї.

Водночас, незмінною залишилась умова щодо проходження такими особами дійсної строкової служби у відповідний період, як визначення певної категорії серед всіх військовослужбовців, на яких розповсюджується норма статті 59 Закону № 796-ХІІ.

Враховуючи вищезазначене, частина третя статті 59 Закону № 796-ХІІ передбачає, що її дія (право на обчислення пенсії по інвалідності за особливою процедурою) поширюється на осіб, які відповідають наступним критеріям:

1) особа має статус особи з інвалідністю;

2) особа отримала статус особи з інвалідністю виключно внаслідок участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, або інших ядерних аварій та випробувань, або у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї;

3) особа брала участь у ліквідації відповідних наслідків та військових навчаннях лише під час проходження дійсної строкової служби.

15 листопада 2017 року (після внесення змін до статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи") постановою Кабінету Міністрів України за № 851 "Про внесення змін до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" внесено зміни до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМУ від 23 листопада 2011 року № 1210 (далі - Порядок № 1210), а саме: у першому реченні пункту 1 слова і цифри "статей 54 і 57 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" замінено словами і цифрами "статей 54, 57 і 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та доповнено Порядок пунктом 9-1 такого змісту: "За бажанням осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби та внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року".

Отже, наведеним підтверджується, що пункт 9-1 Порядку № 1210 прийнятий на реалізацію норми частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а відтак може бути застосований виключно до осіб, на яких поширюється дія частини третьої статті 59 вказаного Закону.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 822/1346/18.

Щодо посилання позивача на рішення Конституційного Суду України № 25 квітня 2019 року № 1-р(ІІ)/2019 колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року у справі за  конституційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.

Відповідно до вказаного рішення, словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, яке суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як таке, що втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Положеннями статті 91 Закону України „Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII (ділі - Закон) визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Вказане відповідає положенням Конституції України: „Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення" (частина друга статті 152).

Отже, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального права з огляду на чинність застосованих норм на момент ухвалення судового рішення.

Конституційний суд у пункті 2 резолютивної частини рішення від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019 визнав неконституційним та таким, що втрачає чинність словосполучення "дійсної строкової", що міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", саме з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 25 квітня 2019 року, тому до правовідносин, які виникли до цієї дати, слід застосовувати редакцію статті, що була чинною до визнання її неконституційною.

Отже, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що на момент участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС позивач не проходив дійсну строкову службу, а тому останній не відповідає всім критеріям, наявність яких обумовлює право особи на перерахунок пенсії за частиною 3 статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відбувалася поза межами проходження дійсної строкової служби, у зв`язку з чим положення частини 3 статті 59 Закону № 796, в редакції на момент винесення судового рішення, на нього не поширюються.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначено у пункті 28 рішення у справі «Молдавська проти України» (заява № 43464/18), Суд враховує те, що закон, який застосований у цій справі не містить жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин, а тому обмеження щодо реалізації відповідних прав скаржника було передбачуваним і обґрунтованим.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів доходить висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в ньому повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС Українипонесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019  року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                 І.В. Желєзний

Судді:                                                                            Я.О. Берназюк

                                                                                       Н.В. Коваленко