Хто підтримає генерала-інваліда?

Замість поваги й уваги учасник ліквідації аварії на ЧАЕС  зазнає образи та приниження

Шановна редакціє!

Життя та здоров’я моїх двох малолітніх дітей-інвалідів внаслідок Чорнобильської катастрофи і моє — інваліда війни та Чорнобиля I групи — в небезпеці через жахливі житлові умови. Моєї пенсії ледве вистачає на лікування дітей, яким, за висновком лікарів, слід створити нормальні умови проживання.

І хоч влада обіцяла ще 2006 року забезпечити інвалідів-чорнобильців житлом, нічого не зроблено. В Київській міській держадміністрації відповідь одна: «Нам не наказують, а просять виконувати закони»… Після численних скарг і оббивань порогів чиновницьких кабінетів мені відповіли прямо: «Вас не стане — ваших дітей-інвалідів викинуть на вулицю».

Ігор ГЕНІН,
батько двох дітей-інвалідів,
інвалід війни та Чорнобиля I групи,
генерал-майор у відставці

 Микола  ПЕТРУШЕНКО,

«Урядовий кур’єр»

Чи можливо таке? Адже митарства генерала — історія, в яку важко повірити. За?служена людина. Втратив здоров’я, виконуючи громадянський обов’язок. Так сталося, що чорнобильське лихо не пощадило і його дітей. У підсумку — вже не один рік кланяється чиновникам, які посилають літню людину з кабінету в кабінет. Чому?

— Не ви перший дивуєтеся, — каже автор листа. — Адже ніхто нічого не робить для розв’язання проблеми. Давати ж хабарі, які від мене вимагали, немає грошей і совість не дозволяє.

Переповідати всі нюанси справи — газетної площі не вистачить. Все зводиться до одного: ніхто в міськдержадміністрації по-людськи не поставився до виконання своїх обов’язків. Люди, які мають забезпечувати законність і порядність у стосунках громадянина з державою, цього не зробили. Тим часом Ігор Генін, стверджують експерти, має житлові права, передбачені законодавством: як чорнобилець-інвалід, військовослужбовець-інвалід і батько дітей-інвалідів. Жодне з них не було задоволене.

Коли дійшло до суду, експерти встановили, що розглядати справу мав Вищий адміністративний, а не Верховний суд, де її слухали. Більше того, експерти підозрюють, що «Ухвала» стосовно справи Ігоря Геніна не є документом Верховного суду, а отже, підроблена. Хоч скільки просив Ігор Борисович з’ясувати це, чув самі лише відмовки.

Час минає. Здоров’я не додається. Проблем стає більше. З кожним днем людина, яка служила суспільству і державі, почувається дедалі самотнішою.

— Виходить, потрібні ми державі лише здоровими, — підсумовує. — Але чому за державу все вирішує чиновник, який ні за що не відповідає, а дбає лише про власний спокій?

Справді, чому? Закон на боці генерала, суд, прокуратура, органи місцевої влади, численні уповноважені з прав людини і, зокрема, дитини постійно твердять, що стоять на сторожі прав громадян. Коли ж громадянин, який виконав свій обов’язок перед державою, потребує уваги, підтримати його нікому.

А тепер звернімося до простенького порівняння. Що буде, коли робітник розіб’є щось на виробництві? Щонайменше його змусять компенсувати заподіяну шкоду. В нашому випадку представники численних служб, покликаних забезпечувати дію законів, розбивають людське життя. Відповідальності за це не несуть.

Звичайно, не всі і не одразу проблеми влада може розв’язати. Але коли до її представників звертається громадянин, він має отримати не образливу для себе відповідь, а хоча б роз’яснення, мотивацію відмови. Ігор Генін цього не відчув. То чи зможе тепер він, людина, яка віддала кращі роки і здоров’я державі, бути прикладом для молодих? Дивлячись на заслуженого генерала-інваліда, якого чиновники на старості залишили біля розбитого корита, ті роблять висновок, що краще перепродувати чужинський крам, аби заробити на квартиру, ніж служити державі. Таке виховання забезпечують реальні дії тих чиновників, які з високих трибун говорять про патріотизм.

ИСТОЧНИК