В черговий раз «порадував»
КабМін, на цей раз під керівництвом пана Арсенія Яценюка - 24.04.2014 року в
Урядовому кур'єрі опубліковано Постанову КМУ № 112 від 25 березня 2014 року
«Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань
пенсійного забезпечення».
Нібито небагато відщипнув (чи то
вкрав?), починаючи з 01 липня 2014 року кожен ліквідатор аварії на ЧАЕС буде
отримувати на 7,5 - 12,5 гривен менше, ніж було заплановано раніше, правда з 01
жовтня 2014 року кожен ліквідатор недорахується вже на 19,5 – 32,5 гривні, але
якось…
Я так розумію, А. Яценюк, полюбляючи
з екрану телевізору базікати про дуже правильні речі, не може хоч трохи
інвалідів та не пощипати, не вкусити, хоч на десятку…
І як вбачається, новий
президент, чи то Порошенко, чи то Тимошенко, щедроти якої чорнобильці вже побачили
у 2008 році, чи то хто-небудь інший, тільки й будуть плескати йому у долоні:
«Ай да молодець, ось так цих Чорнобильців!».
І бачиться мені, так бачиться,
що подарували нам з Вами, мої побратими, кабалу з цими постановами Кабінету
Міністрів України і скоро опухнемо ми всі з голоду, просто помремо, як уже
померли багато з нас, і вирішив я підрахувати, а якою ж мала бути компенсація,
якби не було з бісового лиха цих Постанов, навіть того ж самого Закону 796-ХІІ,
а просто, якби у 1990 році, коли ми дізналися, що нас держава надурила, що
працювали ми не в шкідливих умовах на ліквідації аварії, а в смертельно
небезпечних, в яких можуть працювати тільки рятівники радіаційних аварій, ось
якби нам тоді не задурили голову цим «Законом» № 796-ХІІ, а я б просто подав до
суду, то яка б у мене була пенсія?
І почав рахувати. Спочатку я
вирішив визначити, яку ж я отримав шкоду своєму здоров’ю, безпосередньо з вини
Урядової комісії по ліквідації аварії, керівництва УРСР в цілому, які занизили
в десятки разів потужність радіації:
1.
Я працював в третій зоні небезпеки
весною 1986 року без усякого захисного від дії радіації обладнання, так як мені
казали, що з радіацією все добре, тільки в голові паморочилося, але працювали
тоді цілодобово, ось і думалося, що це з перевантаження. А у 1990 році, 25
квітня, з трибуни Верховної Ради СРСР я почув, що рівень радіації в цій зоні
тільки починався з відмітки в 100 мілірентгенів на годину (надалі мР/год). І
якось навіть не вірилося, бо по нормативам при розрахунковій потужності
іонізуючого випромінювання більше 2,9 мР/год працювати без захисного
спорядження заборонено взагалі. Ні, якщо будеш працювати декілька діб, то не
помреш, зразу не помреш, спочатку відмовить організм, буде пекуче боляче, і ось
так будеш помирати, років 5 – 30, кому як бог дасть. Схоластичні ефекти дії
радіації, по науковому, називається. Що з нами зараз і відбувається …
2.
І ось ще, по усіх світових нормативах знаходження в полях іонізуючої
радіації при потужності іонізуючого випромінювання, які перевищують 0,25 мР/год
більше ніж 6 годин на добу категорично заборонено. Це вірна смерть, хоч і не зразу,
не від променевої хвороби, а від тих же схоластичних ефектів…
3.
І ще, кожна людина від природи має різну радіаційну резистентність, але є
загальне правило, що доза радіації, яка отримана людиною понад безпечний
рівень, повинна компенсуватися за 5 років. З 1985 року таким безпечним рівнем є
рівень в 1 мЗв на рік, тобто 100 мР на рік. За 5 років це значення не повинно
перевищувати 500 мР, тобто 0,5 рентген, або його біологічного еквіваленту, по
нашому 0,5 бер. Це якщо постійна потужність іонізуючого випромінювання, яка дії
більше ніж 12 годин підряд, радіаційна резистентність, по науковому… На заході,
якщо з вини адміністрації попадеш ось так на іонізуюче випромінювання, щоб воно
тебе хоч добу засвітило, то адміністрація буде тобі сплачувати до повного
поновлення цієї радіаційної резистентності.
4.
І є ще деякі запитання, такі як не видача мені під час роботи в зоні
аварії на ЧАЕС спеціальних радіаційно-протекторних медичних засобів. А повинні
були видавати, навіть в Вені звітували, скільки всього видали…
А ось і самий великий жах - відмова мені в кваліфікованій
медичній допомозі протидії радіаційному ураженню організму на протязі 4-х
років.
Куди я тільки не звертався, і всюди чув, то в мене якась
дистонія, то я нібито перевтомився, в той час як радіація мене зжирала зсередини
всі ці чотири роки …
А відсутність на протязі всіх 4-х років коштів на якісне
харчування, відсутність всякого санаторно-курортного лікування…
…ось такий, веселенький перелік
вийшов…
Щоб хтось зрозумів, скажу
тільки:
«З вимог Конвенції ООН № 115
«Про захист працівників від іонізуючої радіації», прийняту робочим органом ООН
- Міжнародною організацією праці (надалі МОП) в 1960 році (надалі Конвенція
1960 року), ратифіковано УРСР без застережень станом на квітень 1986 року
допустиме для праці без усяких обмежень значення потужності іонізуючого
випромінювання дорівнювало 0,25 мР/год. Це значення розраховувалося з
дозволеної для працюючих межи переопромінювання в 5 мілізівертів на рік з
розрахунку 2000 відпрацьованих в цьому році годин. Для фахівців такою межею
було 50 мілізівертів на рік з обов’язковим захистом часу із розрахунку
відпрацьованого часу 1700 годин на рік.
Робота в полях іонізуючого
випромінювання при розрахункових значеннях потужності іонізуючої радіації 50 х
100/1700 = 2,94 мР/год без захисного спорядження заборонена і допускається
тільки в сам момент радіаційної аварії для рятування людей.
Для безпечного безперервного
знаходження в полях дії радіації МКРЗ (з 1985 року) встановив межу потужності
радіації в 0,01 мР/год із розрахунку 1 мЗв на рік. Безперервне знаходження
цілодобово при більшій потужності приводить до схоластичних ефектів дії
радіації на організм людини. Після межі в 2,94 мР/год знаходженні людини в
полях радіації більше 6 годин на добу є підставою для безспірного визнання всяких
захворювань пов’язаних з дією радіації (схоластичний ефект дії радіації на
людину).
Десь так, звісно є ще НРБ-76 та
оОСП-80, але вони принципово не відрізняються від норм по Конвенції № 115.
Зупинимося, трохи, хоч це
далеко не вся шкода, яку станом на 28.02.1991 року отримали ліквідатори аварії
на ЧАЕС.
Також зрозуміло, що у
відношенні особисто мене держава скоїла злочин, а ось у відношенні усіх нас,
мої побратими, ліквідатори, враховуючи масштаби завданої нам шкоди – це злочин
якщо не проти людства, то проти населення України.
А все ж таки підемо далі. Будемо
розраховувати розмір пенсії, який повинен був отримати особисто я, як і усякий
ліквідатор аварії на ЧАЕС:
Станом на 28.02.1991 року в
Українській РСР діяло законодавства, відповідно до якого всякий громадянин
країни в разі отримання каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, пов'язаних з
виконанням ним трудових обов'язків мав право на весь період непрацездатності
(часткової непрацездатності) отримувати у повному розмірі втрачений заробіток,
а також одноразову допомогу в
установленому законом порядку.
Це передбачали стаття 456
Цивільного кодексу УРСР (Відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть
громадянина, пов'язаних з виконанням ним трудових обов'язків) та постанова Ради
Міністрів СРСР № 690 від 03.07.1984 року, яка встановлювала правила
відшкодування підприємствами, організаціями шкоди, завданої робочим та
службовцям каліцтвом, або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаного з виконанням
ними трудових обов’язків (надалі – Правила). Цитата статті 456 ЦК УРСР:
«У разі заподіяння громадянину
каліцтва або іншого ушкодження здоров'я,
пов'язаних з виконанням ним трудових обов'язків, організація або
громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому у
повному розмірі втрачений заробіток, а також виплатити потерпілому (членам
сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого) одноразову допомогу в
установленому законом порядку. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані
працівником, не враховуються».
Всі спірні питання вирішувалися
в суді, процедура якого була значно деталізована постановою Пленуму Верховного
Суду СРСР № 13 від 05.09.1986 року «О судебной практике по делам о возмещении
вреда, причиненного повреждением здоровья»:
«7. Право на возмещение вреда,
причиненного повреждением здоровья, имеют потерпевшие, полностью или частично
утратившие профессиональную трудоспособность.
9. В том случае, когда вред
рабочему или служащему причинен при выполнении работы в организации, с которой
он не состоит в трудовых отношениях, имущественную ответственность несет
организация, по вине которой не были обеспечены безопасные условия труда
(например, при нахождении в командировке).
15. Судам следует иметь в виду,
что возмещение вреда потерпевшему
состоит в выплате денежных сумм в размере заработка (или его
части), которого он лишился вследствие
полной или частичной утраты профессиональной трудоспособности за вычетом пенсии
по инвалидности в связи с данным повреждением
здоровья.
22. Суммы в возмещение вреда
должны присуждаться потерпевшему со
дня, когда он вследствие повреждения здоровья лишился прежнего заработка, а
иждивенцам умершего - со дня его смерти, но не ранее дня приобретения ими права
на получение сумм в возмещение вреда.
23. Возмещение вреда в связи с
повреждением здоровья состоит из
ежемесячных платежей, подлежащих выплате до указанного в
медицинском экспертном заключении срока
переосвидетельствования (срока нуждаемости в дополнительных видах возмещения
вреда) или пожизненно».
Таким чином, без усякого Закону
796-ХІІ кожен ліквідатор аварії на ЧАЕС мав право до кінця свого життя
отримувати державну пенсію за втрату працездатності під час виконання трудових
обов’язків в розмірі частини середньої заробітної плати отримуваної за роботу,
яка призвела до втрати працездатності. Ця частина дорівнювала проценту втрати
професійної працездатності.
Потрібно також визначити, що не
існує спору про те, яка саме робота призвела до втрати працездатності
ліквідаторами аварії на ЧАЕС – з урахуванням факту про те, що мінімальною
розрахунковою потужністю іонізуючого випромінювання в 30-ти кілометровій зоні
аварії на ЧАЕС було 5 мР/год, то в такій зоні дозволялося виконувати тільки
радіаційні рятувальні роботи.
Професією на момент ліквідації
аварії на ЧАЕС для ліквідаторів аварії було проведення рятівних робот
пов’язаних з дією небезпечного для життя рівня іонізуючого випромінювання.
І достатньо простим є й питання
про заробітну плату, з якої потрібно нараховувати державну пенсію за втрату
працездатності під час виконання трудових обов’язків по ліквідації аварії на
Чорнобильській АЕС.
Подивимося трудове (і не
тільки) законодавство, той же КЗпП УРСР, які діяли в 1986 році і регулюють
нарахування та виплату належної мені заробітної плати за аварійні роботи по
ліквідації аварії на ЧАЕС.
Почнемо спочатку з Конституції
УРСР, яка в 1986 році гарантувала:
«Стаття 38 Конституції УРСР:
Громадяни Української РСР мають право на працю, - тобто на одержання гарантованої роботи з оплатою
праці відповідно до її кількості
та якості» - нібито все
просто та зрозуміло.
Перейдемо до Кодексу законів про
працю Української РСР (кодекс введено в дію з 1 червня 1972 року Законом
Української РСР від 10 грудня 1971 року № 322-VIII, станом на 1986 рік):
Стаття 87. На аварійні, випадкові та інші не передбачені
технологією чи планом роботи в кожному окремому випадку встановлюються разові
норми виробітку (норми часу) і норми обслуговування, які діють протягом
виконання даної роботи.
Стаття 88. Умови праці, які
мають враховуватися при розробленні норм виробітку (норм часу) і норм
обслуговування: 5) здорові та безпечні умови праці (додержання правил і норм з
техніки безпеки, необхідне освітлення, опалення, вентиляція, усунення шкідливих
наслідків шуму, випромінювань, вібрації та інших факторів, які негативно
впливають на здоров'я робітників, і т. ін.).
Стаття 94: У відповідності з
Конституцією СРСР і Конституцією Української РСР праця робітників і службовців
оплачується за її кількістю і якістю.
Стаття 100. На важких роботах,
на роботах з шкідливими умовами праці і на роботах у місцевостях з важкими
кліматичними умовами встановлюється підвищена оплата праці».
У всякому випадку саме на
адміністрацію підприємства, де я працював у квітні 1986 року, лежав обов’язок,
відповідно до статей 141 та 157 КЗпП УРСР, «неухильно дотримуватись
законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і
запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту» та забезпечення умов
роботи, які «відповідають правилам по охороні праці (правилам по техніці
безпеки, санітарним нормам і правилам та ін.)».
І саме на адміністрацію був
покладений обов’язок як перерахувати та сплатити належну мені заробітну плату
за роботу в зоні Чорнобильської катастрофи, так і сплатити мені компенсацію за
втрату професійної працездатності.
Але, пам’ятаєте, як нам всім
відмовлялися зараховувати до заробітної плати нараховані та сплачені премії, до
1 тисячі рублів, бо це нібито разова сплата?
Але на аварійні роботи в
кожному окремому випадку Урядова комісія з ліквідації аварії на ЧАЕС повинна
була встановлювати як разові норми виробітку (норми часу) так і оплату праці за
ці завдання. Це стаття 87 КЗпП УРСР – тобто до усіх ліквідаторів аварії на ЧАЕС
застосовувати або розпорядження № 964 рс від 17.05.1986 року, цитата:
«предоставить право
председателю правительственной комиссии по ликвидации аварии выплачивать
отличившимся работникам за выполнение особо важных и ответственных работ
в зависимости от опасности их проведения единовременное вознаграждение в
размере до 1 тыс. рублей», або розпорядження № ПП-12574 від 19 липня
1986 року:
«В целях упорядочивания выплат
ликвидаторам последствий аварии на Чернобыльской атомной электростанции
предоставить право Главнокомандующему войсками Юго-Западного направления
выплачивать заработную плату участникам ликвидации аварии на Чернобыльской АЭС
в размерах, предусмотренных распоряжением Совета Министров СССР № 964 от 17 мая
1986 года с момента начала работ 26 апреля 1986 года».
Тобто цю 1000 рублів все одно
кожен ліквідатор повинен був отримати за виконання аварійних робот в зоні
аварії на ЧАЕС.
Далі буде…
Вiктор Гайдак,
інвалід,
учасник ЛНА на ЧАЕС
квітень
– травень 1986 р.
Комментариев нет:
Отправить комментарий