Доповідь на Міжнародній науково-практичній конференції «Двадцять п’ять років Чорнобильської катастрофи. Безпека майбутнього».

м. Київ, 20–22 квітня 2011 р.

ПРОБЛЕМИ ЦИВІЛЬНОГО ДЕМОКРАТИЧНОГО КОНТРОЛЮ НАД ЗБРОЙНИМИ СИЛАМИ В УМОВАХ ВЕЛИКОМАСШТАБНОЇ НАДЗВИЧАЙНОЇ СИТУАЦІЇ (НА ПРИКЛАДІ АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС)

Горбулін В.П., член Президії Національної академії наук України, Київ, Україна Скалецький Ю.М., завідувач відділу екологічної та техногенної безпеки Національногоінституту стратегічних досліджень, Київ, Україна

Вступ

У колишньому СРСР не прийнято було говорити про цивільний демократичний контроль над збройними силами. Над воєнною організацією радянської держави здійснювався швидше політичний контроль провідною політичною силою, якою була Комуністична партія. Цей контроль здійснювався через політоргани, партійні організації. Крім того, політичний та ідеологічний контроль над радянськими військовими здійснювали також спеціальні органи військової контррозвідки. 

Верховна Рада СРСР, незрілі інститути громадянського суспільства та заполітизовані ЗМІ практично не мали змоги впливати на процеси, що відбувалися у Збройних Силах [1].

Незалежна Україна, ставши на шлях демократичного розвитку, вже зробила перші кроки щодо запровадження системи цивільного демократичного контролю  над своїми Збройними Силами.

Україна одна з перших країн на теренах СНД прийняла відповідний закон [2], в якому визнала, що удосконалення системи цивільного демократичного контролю над Воєнною організацією держави, забезпечення її відповідності вимогам європейських інституцій є однією з основних засад внутрішньої політики у сфері національної безпеки і оборони України.

Сьогодні зі зміною обставин з’являються нові загрози національній безпеці і підходи до їх мінімізації, у тому числі з використанням збройних сил, що потребує вивчення цих нових тенденцій і врахування при удосконаленні правових основ цивільного контролю над військовими.

Після закінчення «холодної війни» у проблематиці безпеки на перші ролі вийшли невійськові («м’які») загрози. Це, перш за все, суспільна, або внутрішня безпека, екологічні проблеми, готовність до надзвичайних ситуацій тощо. 

Ролі збройних сил у реагуванні на великомасштабні надзвичайні ситуації окремі держави і міжнародна спільнота приділяють значну увагу [3].

Тому актуальною є проблема забезпечення демократичного цивільного контролю над збройними силами  в умовах їх участі у ліквідації наслідків великомасштабної надзвичайної ситуації. 

Загалом в Україні у сфері досліджень військово-цивільних відносин все ще переважають роботи з вивчення зарубіжного досвіду забезпечення цивільного демократичного контролю над збройними силами в інших країнах [1,5]. Разом з тим і у нас є досвід у цій сфері, що міг би бути цікавим для інших країн, особливо зважаючи на нові тенденції у безпековій сфері. 

Зважаючи на це, вважаємо, що досвід участі Збройних Сил СРСР у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС недостатньо вивчений і використаний в аспекті удосконалення цивільно-військових відносин в умовах надзвичайної ситуації природного чи техногенного характеру. 

Хочемо зазначити, що спірність доцільності окремих заходів з ліквідації наслідків аварії, які реалізовувалися збройними силами (засипання реактора піском, доломітом, свинцем, дезактивація населених пунктів, будівництво гідротехнічних споруд тощо), в жодному разі не повинна впливати на оцінку подвигу безпосередніх виконавців цих рішень

Проблеми Чорнобильського угруповання військ і їх причини

Радянський Союз і його Збройні Сили були значною мірою готові до ведення бойових дій із застосуванням зброї масового ураження, у тому числі ядерної. Однак виявилося, що такої підготовки недостатньо для участі у ліквідації наслідків великомасштабної радіаційної аварії, яка сталася 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС. 

Непідготовленість держави до реагування на великомасштабну радіаційну аварію викликала  певну розгубленість вищого політичного керівництва держави та неправильного визначення найближчих цілей з подолання наслідків аварії. Спроба спочатку протягом півроку, а після у чотиримісячний строк повернути у рідні населені пункти, і навіть у місто Прип’ять евакуйоване населення, відновити у найкоротші терміни експлуатацію Чорнобильської АЕС обумовила необхідність залучення до робіт з ліквідації аварії на ЧАЕС безпрецедентно великої кількості військовослужбовців [6,7].

Зважаючи на це, Міністерству оборони СРСР було дозволено призов військовозобов’язаних із запасу понад установлені ліміти [8].

Але залучення військовозобов’язаних на навчальні збори, не пов’язані з вирішенням оборонних завдань, суперечило чинним на той час Конституції СРСР і Закону «Про загальний військовий обов’язок». Ситуацію спробували виправити «заднім числом» лише у 1990 році, прийнявши Закон СРСР «Про правовий режим надзвичайного стану» [9]. У цьому правовому акті було визначено, що «військовозобов’язані спеціалісти, необхідні для ліквідації стихійних лих, крупних аварій і катастроф, можуть призиватися на термін до двох місяців». Однак і після цього громадян призивали для роботи в зоні аварії на значно більші терміни.

Інформація про реальний стан справ у Збройних Силах СРСР, особливо про проблеми військових, не була доступною для громадськості. Формування Чорнобильського угруповання військ проходило в досить засекреченій обстановці. Перший матеріал, присвячений військовим ліквідаторам, був опублікований у центральному друкованому органі Міністерства оборони – газеті «Красная Звезда»  – лише на 16-й день після аварії. Ця інформація та інші публікації у різних виданнях мали винятково позитивно-героїчний характер. 

Практично всі документи з організації робіт та протирадіаційного захисту військових ліквідаторів мали гриф обмеження доступу «Для службового користування». Навіть на пам’ятках з безпеки для особового складу, що перебував на радіоактивно забрудненій території, зазначалося: «Из части не выносить» [10]. Гриф «таємно» мали нормативні документи щодо пільг військовим ліквідаторам [12]. 

За таких умов не залишалось місця громадськості для контролю над Чорнобильським угрупованням військ. Хоч потреба у такому контролі була.

Стрімке зростання чисельності Чорнобильського угруповання військ значно випереджало  процеси формування бачення і  планів використання цього угруповання.

Чіткий план використання військових ліквідаторів визрів лише під кінець травня 1986 року [13], але й після цього військовослужбовці використовувалися на роботах з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вкрай неефективно. За даними перевірок цих питань співробітниками Комітету державної безпеки (КДБ) СРСР на початок серпня 1986 року в окремих військових частинах Чорнобильського угруповання військ працювало від 1 до 5 відсотків ліквідаторів [14].

Є й інші документальні свідчення неефективного використання військових ліквідаторів. 

Мала місце практика цілеспрямованого обмеження конституційних прав військовозобов’язаних цивільних фахівців через їх призов у Чорнобильське угруповання військ. Тобто, якщо з якихось причин цивільні фахівці не справлялися з поставленими завданнями, їх могли відразу ж призвати на навчальні збори і уже як військовослужбовцям доручити ту саму роботу в наказному порядку. Наочним прикладом цього може бути протокол засідання оперативної групи Політбюро ЦК КПРС з питань, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС [15], в якому йшлося: «Відмітити незадовільну роботу будівельних підрозділів Міненерго СРСР. Ухвалити пропозиції Урядової комісії про термінову мобілізацію у ряди Збройних Сил 600 будівельників із числа працівників Міненерго, що проживають у районі розміщення ЧАЕС». 

Успішне розв’язання невідкладних і небезпечних проблем, крім іншого, підвищувало авторитет збройних сил і самосвідомість військовослужбовців. Ці обставини разом з розпочатою перебудовою у радянському суспільстві не могли не відобразитися і на ситуації у країні в цілому та у Чорнобильському угрупованні військ зокрема. Громадяни СРСР відчули, що крім обов’язків у них є ще і права, які потрібно відстоювати.

Військові частини, що відправлялися в район ЧАЕС, формувались у вкрай стислі терміни (1-2 доби). При цьому були встановлені обмеження до призивного контингенту за віком та сімейним положенням. Ці обставини спонукали керівництво військових комісаріатів до певних порушень у проведенні призову військовозобов’язаних на навчальні збори (саме так трактувався призов громадян  для потреб Чорнобильського угруповання військ). 

Для виконання підвищених мобілізаційних завдань в умовах певних обмежень військові комісаріати призивали на навчальні збори з направленням у Чорнобильське угруповання військ резервістів, в окремих випадках дезінформуючи їх про мету призову на навчальні збори, часто не враховуючи проблеми зі здоров’ям, наявність трьох і більше дітей,  вік (старше 45 років), що викликало у резервістів негативні соціально-психологічні реакції [2]. Про такі ж проблеми у Черкаській області йдеться у наказі Командувача Київського військового округу (КВО) [1]. Аналогічні порушення були відмічені також у Латвійській та Литовській РСР, Львівській та Івано-Франківській областях [18, 19]. 

Збурення військовослужбовців у травні 1986 р. у Ризькому окремому механізованому полку Цивільної оборони Чорнобильського угруповання військ було викликано саме масовим  призовом на навчальні збори осіб з хронічними захворюваннями. Хоча навіть в умовах «перебудови» такі протистатутні дії були вкрай відчайдушним актом військовослужбовців. 

Директива Генерального штабу Збройних Сил СРСР, що чітко визначала порядок медичного відбору осіб, які тимчасово залучались  до виконання робіт у зонах з підвищеним іонізуючим випромінюванням, була введена в дію лише  30 червня 1986 року [20].

Неготовність держави і збройних сил до реагування на великомасштабну радіаційну аварію призвела до зволікання керівництвом держави і командуванням Збройних Сил у вирішенні й інших актуальних для Чорнобильського угруповання військ проблем.

Командування Збройних Сил СРСР майже місяць після аварії на ЧАЕС не могло визначити, яку гранично-допустиму дозу встановити військовим ліквідаторам: чи воєнного часу – 50 рентген [21], чи на випадок аварії у мирний час (удвоє меншу) – 25 бер [22].

Через таку невизначеність значна частина особового складу 122 мобільного загону, безпосередньо підпорядкованого Начальнику Управління хімічних військ ЗС СРСР,  опромінилася у дозах, вищих 40 рентген. Саме  Начальник Управління хімічних військ ЗС СРСР наполягав на гранично-допустимій дозі воєнного часу [21]. 

Гранично-допустиму дозу для військових ліквідаторів на рівні 25 бер командуванням Міністерства оборони СРСР було встановлено лише 21 травня 1986 року [23]. 

На особливу увагу заслуговує організація і проведення найбільш небезпечних у радіаційному та інженерному відношенні робіт з дезактивації даху третього енергоблоку, сусіднього з четвертим аварійним енергоблоком. Спроби вирішити цю проблему за допомогою робототехніки були безуспішними. Тому всупереч думці військових було прийнято рішення про виконання цих робіт силами військових ліквідаторів [24].

Через значні рівні опромінення (до 1000 рентген на годину) на даху третього енергоблоку проведення цих дезактиваційних робіт було неможливим у рамках діючої нормативної бази [25], яка на випадок радіаційної  аварії нормувала  не лише  дозу за час участі у ліквідації наслідків аварії на рівні 25 бер, але й звертала  увагу, що одномоментно доза не повинна перевищувати 10 бер. 

Зважаючи на це, керівництво держави організацію проведення цих робіт повністю віддало «на відкуп» військовим. У порушення положень діючих нормативних документів було встановлено для добровольців з дезактивації даху третього енергоблоку ЧАЕС одноразову дозу опромінення 20 бер [26]. І цей документ, звичайно, мав гриф «Для службового користування». 

Досвід виконання роботи з дезактивації третього енергоблоку, інших небезпечних у радіаційному та інженерному відношенні робіт [27] свідчить, що обумовлений радіаційним чинником психологічний стрес у ліквідаторів, у тому числі й військових, про який багато писали і продовжують писати,  не був значною проблемою. 

Більш нагальною проблемою для військового командування навіть у 1986 році було стримування натиску бажаючих відвідати аварійну ЧАЕС [17]. Навряд чи такий масовий «екстремальний туризм» мав би місце за неадекватного сприйняття  радіаційних ризиків.

У військових ліквідаторів не описані випадки гострих психічних розладів, які мають місце за реальної загрози життю, наприклад, в умовах бойових дій.

Саме термін перебування на навчальних зборах – 6 місяців, з незручностями польового розміщення, а не радіаційно обумовлений стрес був чи не найважчим випробуванням для військових ліквідаторів. Та оскільки радіаційно-небезпечні роботи давали значне збільшення сумарної індивідуальної дози опромінення (а в міру досягнення граничної дози 25 бер передбачалось не лише звільнення з вибуттям до місця постійного проживання, але й грошова винагорода у розмірі п’яти посадових окладів [12]), то ліквідатори були готові практично на будь-які роботи. 

Терміновість робіт, практична необмеженість людських ресурсів, атмосфера закритості держави і збройних сил  дозволяла керівництву Урядової комісії з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і командуванню Чорнобильського угруповання військ не дуже заглиблюватися в проблеми і методологію радіаційної безпеки. Із трьох принципів радіаційної безпеки певною мірою під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС дотримувалися лише принципу не перевищення гранично-допустимої дози. В архівах відсутні документальні свідчення спроб застосовувати два інші принципи радіаційної безпеки – принцип виправданості та принцип оптимізації при організації протирадіаційного захисту військових ліквідаторів. При застосуванні цих принципів користь від виконаних радіаційно-небезпечних робіт співвідноситься зі шкодою від опромінення виконавців цих робіт. Однак і шкодою від не зовсім виправданого опромінення десятків тисяч ліквідаторів та невиправдано високих матеріальних витрат на досягнення мізерної користі ніхто особливо не переймався. Потрібно було заспокоювати не стільки власну, як зарубіжну громадськість і зміцнювати авторитет правлячої політичної сили.

Про те, що дострокове звільнення було одним з найбільш суттєвих заохочень, може свідчити наказ Командуючого КВО від 15 липня 1986 року [17], в якому наведено факти про те, що командири військових частин 53893 і 81638 за виконання значного обсягу робіт пообіцяли військовослужбовцям дострокове звільнення. Після отримання відмови у звільненні особовий склад вчинив акти масової непокори командирам. 

Зволікання з вирішенням проблем своєчасної заміни військових ліквідаторів, які отримали максимальні дози опромінення, теж провокували протистатутні дії військовослужбовців. Так, за даними оперативних працівників  Комітету державної безпеки (КДБ) СРСР «2 червня ц. р. (1986) відмовились від прийому їжі більше 200 осіб приписного складу 554 окремого інженерно-позиційного батальйону, командир якого разом з двома командирами рот покинув частину після отримання гранично-допустимої дози» [18]. 

Саме   вкрай спотвореними цивільно-військовими відносинами у колишньому СРСР можна пояснити відсутність належного (за допомогою індивідуальних дозиметрів)   контролю за дозами опромінення у Чорнобильському угрупованні військ протягом 4-х років участі військових у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що рівноцінно, наприклад,   відсутності належної хірургічної допомоги в умовах бойових дій. 

У Чорнобильському угрупованні військ переважав елементарно простий, з похибкою до 500 відсотків, розрахунковий метод дозиметричного контролю. За цим методом доза визначалась як добуток потужності дози в місці проведення роботи на час проведення цієї роботи. 

Розрахунковий метод  дозиметричного контролю спричиняв, перш за   все,   завищення фактичних доз опромінення і не виключав свідомого спотворення результатів індивідуального дозиметричного контролю, що обумовлювало невиправдано часту заміну особового складу [28]. 

За нашими дуже консервативними підрахунками [4] лише за належної організації дозиметричного контролю в Чорнобильському угрупованні військ військових ліквідаторів могло бути удвічі менше. Хоча є обґрунтовані думки про те, що можна було б при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС обмежитися залученням 30-50 тисяч військовослужбовців [16], тобто в 6-10 разів менше, ніж реально було залучено. 

Таким чином, система комплектування Чорнобильського угруповання військ, організації робіт, протирадіаційного захисту військовослужбовців в умовах недосконалого законодавства, закритості збройних сил, слабкість громадянського суспільства, зневажання констутиційних прав військовослужбовців, а в цілому – відсутності цивільного демократичного контролю над Збройними Силами – сформували специфічні відносини держави і Збройних Сил, що мало вкрай негативні наслідки як для військовослужбовців, так і для держави.

На жаль, досвід участі військ у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що був узагальнений у багатотомному звіті  за науково-дослідну роботу  під шифром «Облако» [11], так і не реалізовано у практичну діяльність Збройних Сил України. 

Література

1.                       Перепелиця Г.М. Парламентський контроль над збройними силами: досвід європейських країн // Перепелиця Г.М., Аббасов А., Андресюк Б., Барсоні А., Геіашвілі Г. та інш. – К.: Стилос, 2002. – 552 с.  

2.                       Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними  органами держави: Закон України вiд 19.06.2003 № 975-IV //  Відомості Верховної Ради України, 2003. - № 46. - С. 366 - 374.  

3.                       Скалецький Ю.М. Удосконалення державної політики України у сфері запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру та акти ядерного тероризму в контексті європейської та євроатлантичної інтеграції //Скалецький Ю.М., Кондратов С.І., Кравцов В.І., Насвіт О.І., Грицак Н.І. та ін./ зб. наук. праць / за заг. ред. акад. НАН України, д.т.н., проф. В.П.Горбуліна. – Вип. 4.- К.: ДП «НВЦ «Євроатлантикінформ», 2008. – 192 с.  

4.                       Скалецький Ю.М. Реконструкція і верифікація доз опромінення військових ліквідаторів / Скалецький Ю.М. – К.: Логос, 2007. - 221 с. 

5.                       Храбан  І.А. Цивільний контроль над Збройними силами в демократичній державі (досвід США і проблеми України) // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю   23.00.02 - політичні інститути та процеси. -  Київ.,  1999. –20 с. 

6.                       Протокол № 7 заседания оперативной группы Политбюро ЦК КПСС по

вопросам, связанным с ликвидацией последствий аварии на Чернобыльской АЭС, от 13 июля 1987 г. // Чернобыль: Совершенно секретно / А. Ярошинская. – М.: Другие берега, 1992. – С. 272–275.

7.                       Протокол № 23 заседания оперативной группы Политбюро ЦК КПСС по вопросам, связанным с ликвидацией последствий аварии на Чернобыльской АЭС, от 13 июля 1987 г. // Чернобыль: Совершенно секретно / А. Ярошинская. – М.: Другие берега, 1992. – С.

357–365.

8.                       Постановление ЦК КПСС и Сонета Министров СССР от 29 мая 1986 г. №634188. - Цит. по Сборнику информационно-нормативных документов по вопросам преодоления в Российской Федерации последствий Чернобыльской катастрофы. – Ч. 1,2. Материалы 19861992 гг. – М., 1993, с. 21.

9.                       http://lawrussia.ru/texts/legal_861/doc861a825x225.htm

10.                   Памятка воину, действующему в зоне радиоактивного заражения. – Чернобыль: ПО «Комбинат», 1986. – 2 с.

11.                   Участие Вооруженных Сил в ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЭС (уроки и выводы) / С.А. Богданов, О.П. Козырев, В.В. Коробушин и др. – М.: Военная академия хим. защиты им. С.К. Тимошенко, 1995. – 111с.

12.                   Распоряжение Сонета Министров СССР от 17 мая 1986 года. № – М., 1986. – 1 с.  

13.                   http://www.iss.niiit.ru/book-7/

14.                   http://sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=49046&cat_id=53036

15.                   Протокол № 8 заседания оперативной группы Политбюро ЦК КПСС по вопросам, связанным с ликвидацией последствий аварии на Чернобыльской АЭС, от 13 июля 1987 г. // Чернобыль: Совершенно секретно / А. Ярошинская. – М.: Другие берега, 1992. – С.

276–279.

16.                   http://www.atomsafe.ru/books/AShtrafbat.pdf

17.                   О состоянии дел в частях округа, принимающих участие в ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЭС: приказ Командующего войсками КВО от 15.07.1986 № 089 // ОГА МОУ. – Ф. 10. – Оп. 1234с. – Д.11. – С. 331–332.

18.                   http://sbu.gov.ua/rus/history/arhiv/051_2001.shtml

19.                   http://sbu.gov.ua/rus/history/arhiv/077_2001.shtml

20.                   О медицинском отборе лиц, временно привлекаемых для выполнения работ в зонах с повышенным ионизирующим излучением: Директива ГШ ВС СССР от 30.06.1986 № ДГШ–22. – М.: Центр. типогр. МО, 1986. – 4 с.

21.                   Чвырев В.Г., Колобов В.И. Организация санитарно-гигиенических мероприятий в войсках при ликвидации последствий Чернобыльской катастрофы в 1986 г. / Чвырев В.Г., Колобов В.И. // Военно-мед. журнал. – 1996. – № 4. – С.4–7. 

22.                   О введении в действие Норм радиационной безопасности и Основных санитарных правил обеспечения радиационной безопасности личного состава СА и ВМФ СССР: Приказ МО СССР от 1983 г. № 285. – М.: Воениздат, 1983. - 82 с.

23.                   Об установлении временных предельно-допустимых доз облучения личного состава войск, участвующих в ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЭС, допустимых уровней загрязнения воды, пищевых продуктов и объектов: Приказ МО СССР от 21 мая 1986 г. № 110. – НРБ-78, ОСПУ – 82, 1983. М.: Атомиздат, 1982. – 77 с.

24.                   Комаров Ф.И., Чвырев В.Г. Военные медики в Чернобыле. [Чернобыль: долг и мужество. Научно-публицистическая монография к 15-летию катастрофы (в 2-х томах)] /Комаров Ф.И., Чвырев В.Г. - М.: "Институт стратегической стабильности" Минатома России, 2001.

25.                   НРБ - 78. ОСП – 82, М.: Атомиздат. – 1983. – 77 с.

26.                   Инструкция по организации и проведению работ по очистке зоны “Н” от радиоактивных отходов / Утверждена Главнокомандующим войсками ЮЗН генералом армии Н.Герасимовым 19.09.1986 г. – Чернобыль, 1986. – 8 с.

27.                   Самойленко Ю.Н. Особенности проведения работ в полях с высокими значениями МЭД / Самойленко Ю.Н. // Чернобыль-88: Доклады научно-технического совещания по итогам ликвидации последствий на Чернобыльской АЭС. – Т.3: Прогнозы изменения радиационной обстановки дозовых нагрузок в зоне аварии. – Чернобыль, 1989. – С. 89–95.

28.                   О недостатках в состоянии радиационной безопасности в соединениях и частях группировки войск: Приказ командира в/ч 06407 от 20.12.1989 № 91. – Чернобыль: ЦА МО РФ. – Ф. 101053. – Оп. 3. – Д. 26. – С. 204–206.

  ИСТОЧНИК: