Виключна правова проблема...відсутня

Категорія справи  № 808/1628/18: не визначено. Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.04.2020. Оприлюднено: 14.04.2020. Номер судового провадження: 11-74апп20

УХВАЛА

25 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 808/1628/18

Провадження № 11-74апп20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

перевірила наявність підстав для прийняття до розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії та

ВСТАНОВИЛА:

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України міста Запоріжжя, в якому просив:

визнати протиправною відмову Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України міста Запоріжжя (далі - управління ПФУ) перерахувати ОСОБА_1 пенсію як особі з інвалідністю у розмірі п`яти мінімальних заробітних плат, встановлених Законом станом на 01 січня відповідного року;

зобов`язати управління ПФУ перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 з 01 жовтня 2017 року, беручи до уваги здійснені виплати, на підставі пункту 91 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року.

2. Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 06 липня 2018 року у задоволенні позову відмовив.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 07 листопада 2018 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

3. 22 травня 2019 року до суду першої інстанції надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2018 року за виключними обставинами.

Заяву обґрунтував тим, що Конституційний Суд України рішенням від 25 квітня 2019 року у справі № 3-14/2019 (402/19, 1737/19) визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди провадиться з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, поширюється лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.

4. Запорізький окружний адміністративний суд ухвалою від 24 червня 2019 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року, відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2018 року.

5. Позивач не погодився із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, які ці ухвалили за наслідками перегляду рішення суду за виключними обставинами, і звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Вважає, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Зокрема, доводить, що правила пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не встановлює обмежень щодо можливості звернення до суду із заявою про перегляд за виключними обставинами тільки рішень, якими позовні вимоги задоволено та зобов`язано відповідача вчинити певні дії або щодо стягнення коштів. Звертаючись до суду з такою вимогою, особа має правомірні сподівання на те, що ухвалене щодо до неї судове рішення, навіть і відмовного характеру, може бути переглянуте. Інакше це безпідставно звужує зміст згаданої норми, та, як наслідок, - зміст права особи на перегляд судового рішення з підстав неконституційності закону, застосованого в остаточному судовому рішенні, ухваленого в справі заявника.

Заявник не погоджується також з висновком судів попередніх інстанцій про те, що він набув право на перерахунок пенсії, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, тільки з 25 квітня 2019 року, але не вправі отримати перерахунок і виплату пенсії в цьому самому п`ятикратному розмірі заробітної плати з 01 жовтня 2017 року.

На думку ОСОБА_1 , якщо Конституційний Суд України визнав неконституційним правовий акт чи його окремі положення, застосовані судом у процесі розв`язання справи, то визначальним є не момент втрати таким законодавчим актом чи його положенням чинності, а можливість застосування рішення Конституційного Суду України до правовідносин, шо виникли до його ухвалення. За інших умов, як зазначає заявник, особа за будь-яких обставин не змогла б реалізувати своє право на перегляд справи з огляду на встановлення Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) правового акта чи його окремого положення.

6. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначив, що ОСОБА_1 брав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не під час проходження дійсної строкової служби. За таких умов підстав для обчислення пенсії з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня поточного року з 01 жовтня 2017 року, не було. Словосполучення «дійсної строкової», яке міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII) втратило чинність 25 квітня 2019 року, але на час виникнення спірних правовідносин та на дату ухвалення рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2018 року було чинним та відповідач мав їх застосовувати. За таких обставин не вбачається правових підстав для перегляду цього рішення з огляду на виключні обставини відповідно до пункту 1 частини п`ятою статті 361 КАС України.

Управління ПФУ зауважило також, що відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане. Інакше кажучи, переглядаються за виключними обставинами тільки ті рішення, які мають у встановленому законом порядку виконуватися. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2018 року таким не є, оскільки цим рішенням не присуджувалися до виконання чи утримання жодних дій. Цим рішенням суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову і воно не має такої ознаки як можливість його виконання в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 31 жовтня 2019 року відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 20 лютого 2020 року за наслідками попереднього розгляду матеріалів касаційної скарги ОСОБА_1 справу за його позовом на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Таке рішення обґрунтував тим, що спірні правовідносини у цій справі містять виключну правову проблему та є очевидною необхідність формування єдиної правозастосовної практики за цією категорією справ.

Рішення про передачу справи мотивував так.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, коли відмовив у задоволенні заяви, взяв до уваги відомості про те, що позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 20 червня 1986 року по 10 грудня 1986 року в складі в/ч 93632 і тоді, коли не проходив дійсну строкову службу. Як установив суд, за витягом з військового квитка позивача серії НОМЕР_1 , виданого Жовтневим районним військовим комісаріатом Запорізької області від 28 жовтня 1972 року, позивач проходив дійсну строкову військову службу в період з 28 жовтня 1972 року по 02 листопада 1973 року.

З цього суди підсумували, що оскільки ОСОБА_1 брав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не під час проходження дійсної строкової служби, то дія норми частини третьої статті 59 Закону № 796-XII на нього не поширюється.

Суд першої інстанції за наслідками розгляду заяви позивача від 22 травня 2019 року про перегляд рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2018 року у цій справі за виключними обставинами виснував, що визнання Конституційним Судом України неконституційним словосполучення «дійсної строкової», яке міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону № 796-XII і було застосовано судом при вирішенні цієї справи, могло бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами, якщо б судове рішення, яке просить переглянути позивач, підлягало виконанню та не було виконаним на час ухвалення Рішення Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ від 25 квітня 2019 року № 1-р(ІІ)/2019 (справа № 3-14/2019 (402/19, 1737/19)).

Оскільки Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 06 липня 2018 року відмовив у задоволенні позову, це судове рішення не підлягало виконанню, а тому не підлягає перегляду.

З такими висновками суду погодився й суд апеляційної інстанції.

Окремо суди послалися на статтю 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», якою встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення.

8. Суд касаційної інстанції, вивчивши судову практику щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, виявив їх різне застосування та трактування, що своє чергою унеможливлює ефективний захист та поновлення прав особи, якій відмовлено у задоволенні позову внаслідок застосування закону визнаного неконституційним.

Підстави для передачі справи побачив і вивів через розуміння та порівняння конституційних та законодавчих положень на основі фактичних обставин цієї справи та обставин, на підставі яких були ухвалені нижчезгадані судові рішення.

Зокрема, касаційний суд зазначив, що відповідно до статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічні норми передбачає стаття 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

За пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України підставою перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане,

З цього суд висновує, що ключовим правовим питанням у справі є застосування частини другої статті 152 Конституції України, статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» у взаємозв`язку з пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України.

9. Те, як на практиці застосовуються ці положення закону, касаційний суд продемонстрував на прикладах з судової практики Верховного Суду.

Приміром, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, яка входить до складу палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, в постанові від 17 грудня 2019 у справі №808/2492/18, відмовляючи у задоволенні заяви, зазначив, що наявність рішення Конституційного Суду України № 1-р(II)/2019 від 25 квітня 2019 року в справі № 3-14/2019 (402/19, 1737/19) не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки під час розв`язання спору. На час виникнення спірних правовідносин та на час ухвалення рішення судом закон був чинним та підлягав застосуванню.

У цій же постанові Верховний Суд звернув увагу на те, що із тексту імперативних приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України вбачається, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом у процесі розв`язання справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане. Колегія суддів дійшла висновку, що в ситуації, яка є предметом дослідження, рішення не може вважатись невиконаним в контексті приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, оскільки рішення, що набрало законної сили, яким у задоволенні позову відмовлено, не передбачає примусового виконання.

У постанові від 19 листопада 2018 року у справі №755/4893/18 (755/18431/15-а) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, яка входить до складу палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів, в рамках конкретної справи оперував такими судженнями.

Згідно з резолютивною частиною рішення Конституційного Суду України № 1-р/2018 від 27 лютого 2018 року положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визнані неконституційними, останні втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Зі змісту наведеного видно, що дія положень абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України втратила чинність з 27 лютого 2018 року, при цьому така не має зворотної сили.

Рішення Конституційного Суду № 1-р/2018 не може бути застосованою до правовідносин з приводу виплати пенсії позивачеві, що виникли до 27 лютого 2018 року, а саме в період з липня 2014 року.

Далі суд зазначив, що оскільки на час ухвалення постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 20 листопада 2015 року положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України були чинними, останні втратили чинність лише з 27 лютого 2018 року, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що відсутні підстави для скасування постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 20 листопада 2015 року у справі за позовом особи до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій неправомірними та зобов`язати вчинити певні дії.

У постанові від 25 липня 2019 року у справі №804/3790/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, що належить до палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян, відмовляючи у задоволенні заяви, висловив правову позицію про те, що рішення Конституційного Суду України від 04 грудня  2018 року № 11-р/2018 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття зазначеного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Відтак колегія суддів переходить до порівняння та практики касаційного суду іншої юрисдикції.

Суд зазначає, що аналогічна до пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України за змістом норма міститься у пункті 1 частини третьої статті 320 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Застосовуючи її, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 29 жовтня 2019 року у справі № 922/1391/18 (п. 9.9) дійшов висновку, що застереження щодо можливості перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами у разі, якщо воно ще не виконане, ґрунтується на принципі юридичної визначеності, який вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду, що у повній формі розкривається у "res judicata pro veritate habetur!" - "судове рішення визнається за істину". Суть цього принципу полягає у тому, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим, не може ставитися під сумнів та підлягає виконанню, тобто вирішення судом спірного питання визнається за істину.

Дія принципу res judicata передбачає встановлення у відносинах між сторонами спору, вирішеного остаточним і обов`язковим для сторін судовим рішенням, стану правової визначеності. Вирішуючи господарський спір, суд застосовує правовий акт, а у випадку, якщо доходить висновку, що правовий акт суперечить Конституції України, не застосовує його з дотриманням порядку, встановленого частиною шостою статті 11 ГПК України, і, вирішивши таким чином спір, встановлює стан правової визначеності у відносинах між сторонами. За судовим рішенням, яке не потребує виконання, такий стан і наслідки, передбачені судовим рішенням, встановлюються одразу з набранням рішенням сили. Водночас, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і примусового виконання зокрема судових рішень. Наслідки, передбачені судовим рішенням, яке потребує виконання, остаточно настають після виконання цього судового рішення. Саме з виконанням судового рішення реально поновлюються права особи, яка зверталась з відповідним позовом до суду, і яка за наслідками виконання цього судового рішення отримує визначеність у правовому статусі, на який може покладатись, реалізуючи свої права та обов`язки.

Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням. Виняток нормою пункту 1 частини третьої статті 320 ГПК України встановлено для випадків, коли рішення суду ще не виконане, тобто коли наслідки, передбачені ним, остаточно не настали».

У постанові від 14 січня 2020 року у справі № 910/20190/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що ухвалення Конституційним Судом України рішення, яке покладено в основу заяви, як підстава для перегляду постанови суду за виключними обставинами, не є правовою підставою для її скасування, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин у справі, що переглядається, пункт 13 частини першої статті 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» був чинним і у встановленому законом порядку така норма закону неконституційною не визнавалась.

10. З огляду на ці та інші подібні постанови Верховного Суду касаційний суд підсумовує, що підхід, сформований рішеннями судів, що входять до різних судових палат і касаційних судів Верховного Суду, не визнає права на перегляд за виключними обставинами судових рішень з підстав, передбачених пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, з трьох причин: на момент ухвалення судових рішень норма закону, згодом визнана неконституційною, була чинною; рішення не підлягали виконанню;  перегляд рішень з цих підстав порушує принцип правової визначеності (res judicata).

Як мовилося вище, колегія суддів дійшла висновку, що застосування норми пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України у вищенаведених справах унеможливлює ефективний захист та поновлення прав особи, якій відмовлено у задоволенні позову внаслідок застосування закону, визнаного згодом неконституційним.

11. Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Однак Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для передачі справи на її розгляд згідно з частиною п`ятою статті 346 цього Кодексу з огляду на таке.

Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятою статті 346 КАС, передбачає наявність у справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Лише за наявності таких умов справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Згідно із частиною першою статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Мотивація колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо наявності виключної правової проблеми у цій справі фактично зводиться до питання, чи дія частини третьої статті 59 Закону № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, в інтерпретації рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року              № 1-р(ІІ)/2019 (справа № 3-14/2019 (402/19, 1737/19)) поширюється на категорію військовослужбовців, які є учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та внаслідок цього стали особами з інвалідністю, але під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи не були військовослужбовцями дійсної строкової службу, та, чи рішення суду конституційної юрисдикції повинно мати ретроспективну дії на спірні правовідносини позивача, які виникли до набрання чинності цим рішенням.

12. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведене в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 лютого 2020 року обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, не створює підстави для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 808/1628/18.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

За якісним критерієм про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального права були застосовані судами нижчих інстанцій так, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.

У наведеному в ухвалі касаційного суду обґрунтуванні Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав, які в аспекті фактичних обставин справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії дозволяють за кількісними і якісними критеріями побачити в них виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Не означують як виключну правову проблему в сформульованому касаційним судом вигляді й рішення Верховного Суду, на які покликався касаційний суд, оскільки, по-перше, касаційні суди у цих справах фактично встановили, як слід застосовувати норми закону, які рішенням Конституційного Суду України визнані неконституційними, і, по-друге, суди насправді не допустили суперечливого та взаємовиключного розуміння і застосування положень законодавства, що були чинними на час розгляду спору, але втратили законну силу після визнання їх неконституційними на підставі рішення суду конституційної юрисдикції.

13. Відповідно до частини шостої статті 347 КАС України, якщо Велика Палата дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

З огляду на викладене, керуючись статтями 346 й 347 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 24 червня 209 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року повернути відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач                   М. І. Гриців

Судді:                                    Н. О. Антонюк                Н. П. Лященко

                                               С. В. Бакуліна                 О. Б. Прокопенко

                                               В. В. Британчук              В. В. Пророк

                                               Ю. Л. Власов                  Л. І. Рогач

                                               Д. А. Гудима                   О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна                                            О. С. Ткачук

О. С. Золотніков                                        В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко                                              О. Г. Яновська

В. С. Князєв