Сторінки Чорнобильської трагедії, героїзму та долях людей.

Продовжуємо, наступну публікацію спогадів працівників Прип’ятського міського відділу органів внутрішніх справ, учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - ветеранів, присвячену до 35 – ої річниці Чорнобильської катастрофи.

Ті, хто ліквідував наслідки аварії на ЧАЕС і дожив до 35-ої річниці цієї трагедії , - уже ветерани. Час, що посріблив їхні скроні, не може загоїти рани ні фізичні, та ні душевні .

Ветеранів-ліквідаторів не залишають болючі спогади про товаришів, колег, яких жахлива трагедія вирвала з життя.

НЕЧАЙ ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ, народився 17 лютого 1951 року , в селі Зорин, Чорнобильського району Київської області. На службу поступив в 1971 році на посаду інспектора ДАІ Іванківського РВВС, потім працював у МРЕВ ДАІ м. Іванкова, а з 1981 року працював службі ДАІ Прип’ятського міськвідділу.

На час аварії на Чорнобильській АЕС працював начальником МРЕВ ДАІ при Прип’ятському міському відділу органів внутрішніх справ. Спогади Олександра потрапили до мене уже після його смерті. Людини нема….а спогади ось вони…Написані були на чорновиках, швидким почерком,з виправленнями і поправляти чи змінювати рука не підніметься, тож викладаємо слово в слово….

«25 квітня 1986 року , п’ятниця. Підрозділ МРЕВ ДАІ розміщався в будівлі на території масиву Лісному. На своїх робочих місцях працювали офіцери: Нечай О.В., Омеля О.М., Височин В.В. та паспортисти Шумейко Лідія і Ольга Козаченко, а також друкарка Валентина. Після закінчення роботи працівники роз’їхались по домівках, а я на службовому автомобілі відправився до міськвідділу міліції, бо був відповідальним по службі ДАІ протягом поточної доби, тобто до ранку 26 квітня. Там на мене несподівано чекала приємна зустріч : товариш-однокурсник Київської вищої школи міліції, капітан внутрішньої служби Пашун Дмитро Захарович, який прибув до міськвідділу у справах, як працівник політвідділу УВС Київської області.Чергування було спокійним, і близько 23-ої години ми з Дмитром поїхали до мене додому,(Лесі Українки, буд.58, кв.31) Повечеряли, згадали «студентські» роки, і вже збиралися відпочивати, як задзвонив телефон. З чергової частини повідомили про збір особового складу по «тривозі», аварія на ЧАЕС. Зібралися за 5 хвилин, і вже о 1 год 35 хв. були у відділі. Керівництво МВВС проводило нараду, інструктаж. Було багато питань ,і не на всі одразу знайшлися відповіді. Як представник УВС Пашун Д.З. вважав, що він особисто повинен перевірити що сталося. Тому з дозволу начальника міліції Кучеренка В.А. я повіз його до станції. Була за 10 хв. 2-га година. Коли ми зупинили машину на ЧАЕС, біля їдальні «Електроніка» побачили що горів 4-й енергоблок, пожежники вже гасили полум’я, стояв задушливий димовий «смог». Пашун Д.З. вийшов за вагончики, що напроти їдальні, і хвилин 10 спостерігав за діями пожежників. Я залишався у весь цей час доби біля автомобіля. Потім ми поспішили до відділу, треба було доповідати в УВС обстановку. Я поступив у розпорядження заступника начальника міліції Помінчука Юрія Федоровича. Силами працівників патрульно-постової служби та державтоінспекції було організовано 5- постів на в’їзд - виїзд в м. Прип’ять: на населені пункти Чистогалівка, Поліське, Наровля,Чорнобиль та біля мосту на перехресті до управління будівництва ЧАЕС. На зазначені пости заступили працівники ДАІ та МРЕВ : Малюх Сергій, Денисенко Володимир, Вишневський Валентин, Омеля Олександр та Височин Володимир. Мені було доручено заміну та перевірку цих постів , контроль за виїздом з міста автотранспорту та жителів. Були введені перепустки на автотранспорт із зони ЧАЕС за моїм підписом і печаткою МРЕВ ДАІ. Оцінюючи ситуацію, я розумів що людям краще якомога швидше покинути місто. Але про евакуацію ще не йшлося. Заборони на виїзд з міста , як такої не було. Багато мешканців скористалися і вивезли свої сім’ї з міста ще до загальної евакуації. До 8-ої ранку у м.Прип’яті був відключений міжміський телефонний зв'язок з Києвом, пізніше - з Поліським і Чорнобилем. Боялись щоб не було паніки …. Але у самому місті телефонний зв'язок був. Вже зранку почали прибувати до міста автобуси з працівниками міліції інших підрозділів Київської області, а також військовослужбовцями. Першими прибули міліціонери Чорнобильського, Іванківського та Поліського райвідділів ОВС. Я приймав участь, допомагав розтавляти цих працівників для чергування на постах виїздах із Прип’яті. Місто готували до евакуації на 27 квітня. Коли почалася евакуація, частина мешканців евакуювались своїм особистим автотранспортом. Для цього був організований прийом людей працівниками МРЕВ ДАІ для видачі перепусток на виїзд автотранспорту, з метою фіксації транспортних засобів та обліку евакуйованих на особистому транспорті. Водії залишали транспортні засоби на постах ДАІ, пішки йшли до МРЕВ за перепустками. Так працювали до 16-ої години . Після закінчення евакуації, МРЕВ закрили, і атестований склад підрозділу перейшов у розпорядження заступника начальника міськвідділу Помінчука Ю.Ф. , і були задіяні по охороні громадського порядку в місті . Протягом наступних 4-х діб Височин В. та Омеля О. по черзі перевіряли приміщення МРЕВ ДАІ, контролювали ситуацію , щоб забезпечити збереження архівів МРЕВ ДАІ , документів, водійських посвідчень, позбавлених прав на керування автотранспортом (тисячі), а також технічних паспортів, номерних знаків. Протягом чотирьох днів і ночей ми перетинали прип’ятський міст, де був підвищений радіаційний фон понад 50 бер. На службовому автомобілі я розвозив наряди міліціонерів патрульно-постової служби, разом з командиром ППС Качаном В.Т. та заступником начальника міськвідділу Помінчуком Ю.Ф. та перевіряли ці пости. Засобів захисту від радіації практично не було. Щоб мінівізувати її вплив, ми одягли на Качана В.Т. , який практично постійно перебував у зоні постів ППС захисний костюм «ОЗК» . Костюм важкий, не зручний, не давав дихати вільно. Далися Качану В.Т. перевірки постів біля АЗС, гаражного кооперативу біля кладовища, та й по місту, всюди де несли службу міліціонери його підрозділу.

Не можу не згадати саму евакуацію. Вже зранку 27 квітня до міста Прип’ять почали прибувати автобуси : з м. Києва та районів Київської області. Ми їх вишикували на дорозі біля АЗС, автостанції та проспекту Леніна. На допомогу нам прийшли інспектори ДАІ з Чорнобиля , Поліського та Іванкова. На посту біля мосту на перехресті доріг до УБ ЧАЕС, МРЕО ДАІ, Чистогалівку , Поліське незмінно півдоби ніс службу начальник ДАІ м. Іванкова Мельниченко В.П. , кремезний, спортивної статури, завжди доброзичливий , усміхнений красень… Таким пам’ятають його земляки і побратими. Жара була неймовірна, ноги отікали , а вистояти мусиш… Мельниченко зняв чоботи і босоніж , підкотивши до колін галіфе, ходив по траві біля дороги.. отакі - то «заходи безпеки»… Пішов Мельниченко В.П. від нас у 1993 році.

З 13-ої до 16-ої години автобуси розмірено просувались містом до гуртожитків, будинків, під кожний під’їзд….Жителі міста сім’ями, без паніки розміщались в автобусах, з невеликими валізами, рюкзаками, здебільшого у спортивній, туристичній одежі.

Після евакуації, знову молоді хлопці із патрульно –постової служби, дільничні інспектори та працівники інших служб і підрозділів продовжили охорону громадського порядку в місті. Із захисту від радіації -респіратори…Охороняли залишене людьми місто, до якого люди сподівались повернутися через ( як було обіцяно владою ) кілька днів…Та не судилося.. назавжди.. осиротіла наша Прип’ять . Вже в травні 1986 року я з паспортистами МРЕВ був переведений в Іванківський райвідділ міліції . Після 20 травня у приміщенні Іванківського лісгоспу було виділено службові кабінети для працівників МРЕВ ДАІ, де ми приймали людей із зони ЧАЕС до кінця грудня 1986 року. До вересня 1986 року працював в управлінні ДАІ Київської області, а потім пізніше у званні підполковника міліції за станом здоров’я ,був переведений в Баришівський МРЕВ ДАІ, де прослужив дев’ять років. У червні 1996 року у званні підполковника міліції за станом здоров’я змушений був звільнитися з органів внутрішніх справ . Проживав з дружиною Любов’ю Григорівною у селі Гора, Бориспільського району»

Помер Нечай Олександр Володимирович 23 лютого 2017 року. Співчуваємо сім’ї покійного: дружині Любові Григорівні, дочці Ользі та сину Сергію. Пам’ятаємо, пишаємось своїм побратимом.

Полковник міліції у відставці 

Галина Помінчук, березень 2021 р.

 ИСТОЧНИК: