Потрібно прокидатись!?

(стаття 1)

До мене звертаються ліквідатори, потерпілі, запитують, що робить переговорна група, коли почнуть платити обіцяні пенсії…

Важко відповісти – але все, закінчилася переговорна група…

І її дуже професійно «поховали» абсолютно конкретні люди: Денисова Л. Л., Мущинін В. В., Подорожний С. М.

Закінчилися всі обіцянки і ми знову нікому не потрібні, до нових виборів…

Можливо було б невдачу переговорної групи перекласти на керівництво СЧУ – вони як завжди вставляли палиці в колеса, тишком підписуючи все, що їм приносять з Кабінету Міністрів України, так підписали (погодили) й постанову № 112, яка залишає всіх чорнобильців без індексації пенсії…

Але… чи було хоча б раз, коли нас підтримувало керівництво СЧУ? Зараз «батько російської демократії» вистігається, який вони закон якісний прийняли – але хоча б раз кому-небудь, крім станційників, заплатили добру пенсію по закону?

Що нам закон, якщо завжди приходилося виривати свої пенсії з кров’ю…

А… мені ось підказують про благодійників з Верховної Ради України – ось де дійсно, люди працювали! – якщо подивитись тільки на доповідь тимчасової депутатської Комісії Верховної Ради України по розслідуванню комплексу подій, пов'язаних з аварією на Чорнобильській АЕС, яка практично зайняла цілий день 11 грудня 1991 року (стенограма пленарного засідання http://rada.gov.ua/meeting/stenogr/show/4642.html), то стає моторошно – про всі наші біди, навіть сьогоднішні!!!, депутати знали ще в далекому 1991 році – знали про «вказівку КДБ від 30.06.1986 року за №, № 1090 та 136/11-880: з розмовами про чорнобильську аварію  покінчити,  все взяти  на  замок,  щоб  не пискнув ніхто». Знали, що на підставі цієї вказівки всі документи про участь ліквідаторів просто нищили. Знали, що вже в 1991 році практично неможливо «відновити дозове навантаження, знайти підтвердження свого перебування в зоні». Знали, що «начальники, які посилали їх у Чорнобиль, давно мають посвідчення, а справжні ліквідатори не можуть знайти свого імені в наказі про відрядження» Знали й про «партизан» - «Тож уявіть собі, що коїлося в тодішніх Збройних Силах, якими затикали найнебезпечніші чорнобильські  дірки у 1986-у. Там «кадебешні» приписи набували ще й військової таємниці високого рангу. А ще й помножені на статутну субординацію вони часто доводилися до   моторошного абсурду. Засекречувалися дози опромінення, не вівся облік часу  перебування в смертельно небезпечних місцях. Людина, її здоров'я і життя майже не бралися до уваги». Особливим болем звучить свідчення голови Комісії  Верховної Ради України з питань Чорнобильської катастрофи Яворівського В. О.: «Я особисто можу посвідчити, як накопичувачі дози без розпечатування викидалися на смітник Чорнобиля,  а солдатиків знову і знову гнали на дах третього блоку».

Є й дуже дивні визнання про документальне підтвердження підкупу делегації МАГАТЕ при відвідинах зони аварії на Чорнобильській АЕС 8 травня 1986 року.

Є в цій стенограмі підтвердження й фактів відвертого обману світової спільноти -  міністр охорони здоров’я УРСР Романенко: «старається, 21 липня, зауважте, липня, він посилає рапорт до Москви. «Проведена йодистая профилактика 3 миллионам 427 тысячам человек взрослого населения и 676 тысячам детей Киевский, Житомирской, Черниговской областей и г. Киева».

Наступний фрагмент я вважаю за потрібне навести дослівно:

«Її підсунуть експертам МАРАТЕ і на цій підставі заявлять на весь світ, жодного удару не було, тому трагічні наслідки безапеляційно відкинуто.

І вже не Романенко, а ми з вами виглядатимемо перед світом як брехуни, котрі просять допомоги тільки через свої лінощі. Ми посоромлені, а Романенко стоїть за кулісами. Хіба ж він думав, що колись усі ці таємні документи потраплять нам а вами до рук?!

Ще одне звинувачення Романенкові - його активна участь у засекреченні даних та у завданні великої шкоди здоров'ю тисяч людей.

 -  28 - 17 травня з Москви від заступника Міністра охорони здоров'я Щепіна  надходить злочинне розпорядження про нові критерії для прийняття рішення про евакуацію: "Для детей до 14 лет включительно, беременных женщин и кормящих матерей определена доза облучения 10 бэр в расчете на год, для всего остального населения - 50  бэр в расчете на год со дня аварии". Ви собі можете уявити - для дітей, вагітних жінок,   породіль встановлюється цілком безпечна доза - 10 бер на рік, усім іншим, ще живим - 50 бер. Живи і дякуй владі! І це тоді, коли навіть здоровим професіоналам-ядерщикам, які за  роботу отримують шаленні гроші, дозволялося набирати лише 25 бер за рік у нормальних умовах. А Романенко, Ляшко, Щербицький, Шевченко прийняли це як належне. Ще б пак,  менше клопоту, не треба евакуйовувати ні з Народичів, ні з Поліського, можна навіть розпочинати реевакуацію в Чорнобильський район, а тоді і в саму Прип'ять» - кінець цитати.

Дуже дивні речі, бо офіційні делегації вже незалежної України в ООН і в 1996, і в 2001 та 2006 роках будуть підтверджувати відверту брехню радянських часів…

Тобто Верховна Рада розкопала ще в 1991 році всі документальні підтвердження омани ліквідаторів, потерпілих і… комусь їх «подарувала»… за «щось»… Чи то Москві, чи то МАГАТЕ…

Ви розумієте – депутати Верховної Ради України ще в 1991 році знали, що практично усі документи, які підтверджують розрахунки дози переопромінювання, документи про виконання робіт в зоні, були вже знищені до 1991 року… То як назвати їх подальші зміни до Закону № 796-ХІІ, яким було унеможливлено підтвердити статус ліквідатора аварії…

13.08.2014 року в окружному адміністративному суді м. Києва відбулося судове засідання за моєї участі по позову ліквідатора з Харківщини Хромова Леоніда Васильовича, в липні 1986 року він працював по дезактивації автомобільних шляхів в комендатурі м. Прип’ять. Кожен день вони виконували оперативні завдання військових і обробляли шляхи, рівень радіації яких не дозволяв по них їздити. Тим хто там був не потрібно розказувати, що серед водіїв таких ліквідаторів називали «смертниками», бо вони були завжди першими, після всіх викидів, і навіть в ті дні, коли всім давали вихідний, за радіаційними показниками, ці водії працювали…

Що скажеш – у 1986 році він отримав кучу грамот… і рак шлунка. Своє перше посвідчення ліквідатора отримав ще в 1990 році, ще союзного зразку, а ось в 2011 році, після того як Хромов Л. В. відстояв своє право на державну пенсію 6,5 мінімальних пенсій за віком, Управління пенсійного фонду Лозівського району Харківської області вирішило провести ретельну перевірку документів Хромова, бо в документах його справи є тільки маршрути по яким Хромов з 19.07.1986 року по 31.07.1986 року виконував роботи по дезактивації шляхів: Прип’ять – КПП № 1, Прип’ять – КПП № 2 та Прип’ять – КПП № 3. Правда є й інші підтверджуючі документи – відрядження, тощо, але ось нема «конкретики» - скільки часу і де саме, особисто Хромов знаходився кожного дня в зоні. І ПФУ чомусь через фінінспекцію направило запит до горезвісного «Комбінату», з якого чомусь (чомусь?) відповіли, що село Діброва до 30 – кілометрової зони не відноситься і Хромова позбавили статусу, бо… немає оригіналів маршрутних листів на кожен день, де працював Хромов Л. В. Не зрозуміло, до чого тут взагалі село Діброва, але вже ж в офіційних відповідях фігурує, що Хромов Л. В. працював на ПУСО села Діброва чомусь 7 днів – просто маячня сивої кобили…

13.08.2013 року адміністративний суд визнав таке рішення неправомірним і підтвердив, цитую (постанова Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2013 р.  по справі № 820/4193/13-а, набрало законної сили 28.08.2013 року):

«Судом встановлено, що позивач 14.07.1986 року був відряджений до Прип'ятської зони наказом Лозівського РДРСУ, в якому він працював водієм поливо-мийної машини, відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР № 634-188 від 29.05.1986 року «О проведении дезактивационных работ в районах Украинской ССР и Белорусской ССР, подвергшихся радиоактивному загрязнению в связи с аварией на Чернобыльской АЭС».

В м. Прип'ять, куди він приїхав 20.07.1986 року, його направили в розпорядження військових і після переустаткування його машини він з 21.07.1986 р. до 01.08.1986 року займався дезактиваційними роботами під керівництвом військових від КПП «Прип'ять» до КП № 1, КП № 2, КП №3.

Його робота в цей період полягала в тому, що він на своїй машині, в складі колони під супроводом військових весь день їздив по автошляхах зони аварії і поливав спеціальним розчином полотно дороги.

31.07.1986 року він отримав на КПП «Прип'ять» грамоту, премію, довідку про нарахування заробітної плати і поїхав додому. Дома йому були виплачені відповідні кошти.

У відповідності до довідки  вказано, що позивач працював на автомобілі ЗІЛ - 130 (поливо мийна машина) на дезактивації (обеспыливании) автошляхів і узбіччів від м. Прип'ять до КП № 1, КП № 2, КП № З та с. Товстий ліс. Документи були видані з печатками комендатури м. Прип'ять і Поліського РШРБУ» - здавалося б що ще потрібно, мені так здавалося. Суд відмінив рішення спірної комісії при Мінсоцполітики про визнання безпідставною видачу посвідчення ліквідатора.

Відмінила своє рішення й сама комісія, але пенсії, лікування Хромова Л. В. заблоковано начальником департаменту Мінсоцполітики України Подорожним по особистій вказівці міністра Денісової, бо вона встала «в позу» й вимагає, щоб були надані оригінали маршрутних листів, з почасовим розписом роботи Хромова Л. В. Тому цей позов ми подали як до Мінсоцполітики України, так і до її міністра…

Я ще не знаю хто вона, звідки взялася на нашу голову, поки мені відомо, що:

«Денісова Людмила Леонтіївна – На парламентских выборах 2006 года избрана в Верховную Раду Украины по списку БЮТ (№ 115).

18 декабря 2007 года Верховная Рада назначила Людмилу Денисову министром труда и социальной политики. Потеряла должность 11 марта 2010 года

Людмила Денисова была под № 38 в избирательном списке из «Батькивщины» на парламентских выборах 2012 года. Она была переизбрана в Верховную Раду и стала председателем подкомитета по вопросам государственного социального страхования, развития социального диалога и деятельности объединений граждан сторон социального диалога Комитета по вопросам социальной политики и труда.

С 27 февраля 2014 года — Министр социальной политики в правительстве Арсения Яценюка» - але я вже попросив членів своєї команди з’ясувати, що це за «богиня», яка дозволяє собі вбивати наших братів...

Є ще одне питання - скоро 30-річчя аварії на ЧАЕС, не знаю, чи знаєте ви, чи не знаєте, але всі строки давнини по ядерним інцидентам закінчуються саме через 30 років, навіть по радянському законодавству всі документи пов’язані з радіаційним ураженням, держава зобов’язана була зберігати 30 років.

Хтось скаже, так ось, навіть депутати в 1991 році засвідчили, що ці документи ніхто в 1986 році не зберігав, все вірно, але на протязі 30-ти років це провина держави, і всякий суд, навіть наш, «найдемократичніший», зобов’язаний їх відсутність вважати на нашу користь, а через 30 років обов’язок доведення буде лежати на наших плечах…

І, як не гірко це визнавати, але ми всі, якщо сьогодні не станемо на захист наших інтересів, будемо в становищі Хромова Л. В.

Учасник ліквідації

аварії на Чорнобильській АЕС

(квітень - травень 1986 року)

Віктор Гайдак